Іван Ступак – молодий чоловік, який не так давно завершив службу в СБУ України, активно будує кар’єру політика, і є депутатом Київської облради. Профіль Івана Ступака, а точніше його пости у facebook, не залишили мене байдужою, і я вирішила поговорити з ним про життя тих, хто служив у СБУ, звідки він і пішов, якщо зважити на те, що постить Іван. Діалог вилився в авторську замітку.
Говорили багато про що – про життя службовців в органах, про Україну, освіту, правоохоронну систему, хабарі, про можливу «ломку в органах», яка, звичайно ж, неможлива. Суть у наступному: правоохоронна система України не просто недосконала, вона робить людей «закостенілими» незалежно від відомчої приналежності, навіть не намагаючись роздивитись у будь-кому особистість. Причина проста, – відповідальним керівникам не потрібна особистість у своєму підпорядкуванні. Співробітник не повинен думати, не повинен мати власну думку, і тим паче, виражати свою індивідуальність.
Всі ці фактори у комплексі дають чудову можливість беззаперечно виконувати будь-яке розпорядження, причому будь-якої складності і будь-який ж дурості. «Незгодних» примусово і показово переводять на роботу у підрозділи не пов’язані з оперативною роботою, щоб у майбутньому іншим не кортіло. Мені дуже не хочеться, щоб така відверта і критична розмова просто забулася або «пішла у архів моєї пам’яті», через це я виклала свої емоції на папері зі своїми ж висновками.
Всіма нами, не тільки тими, хто працює в СБУ, керує простий тваринний страх, який, найчастіше, не дозволяє нам розвиватися, реалізовуватися і вдаватися до сміливих вчинків. Страх, а часто і банальна лінь, гальмують – розвиток, самовдосконалення, обмежують мислення, що у підсумку дуже негативно позначається на результатах роботи всього відомства, і не тільки відомства. Головний же принцип роботи у цій організації такий: “ініціатива карається, тому не виявляй ініціативи і не будеш покараний”. Цьому страху бути покараним піддаються всі, починаючи від лейтенанта, закінчуючи генералом. “Результати діяльності СБУ, які бачать прості громадяни, це часто лише 5-7% від того, що могла б зробити організація. Все інше тоне у болоті бюрократії, страху та ліні”. Мій заклик простий – давайте боротися зі своїми страхами.
На моє запитання, що робити, щоб в Україні пішли інвестиції, Іван сказав: «треба не заважати бізнесу працювати, у тому числі і правоохоронним органам, які грішать своєю участю у захопленнях, віджимі та наїздах на бізнес. Для цього необхідно забезпечити захист інтересів людей та бізнесу в суді, а для цього слыд створити систему ефективного правосуддя і запровадити жорстке покарання суддів за рішення, що купуються, а також реальні покарання для правоохоронців за неправомірні дії».
«І знову система правосуддя», – подумала я, піймавши себе на думці про те, що кожен другий мій співрозмовник, так чи інакше відповідаючи на мої запитання і виводячи причинно-наслідкові зв’язки усього, що відбувається в країні, приходить саме сюди, навіть, до речі, у питаннях розв’язання сімейних конфліктів. Мій висновок простий і логічний: якщо у ній корінь зла, значить у ній і вихід.
