До вашої уваги – інтерв’ю Сергія Оксаніча, президента «КІНТО», компанії з управління активами
Під час розмови Сергій Михайлович Оксаніч зачепив дуже важливі теми – пенсійну реформу, зміни у державному секторі, поділився власною оцінкою нинішніх змін в країні та якістю інформації, що подається, розповів про важливість фондового ринку для країни та найголовніші закони, яких зараз дуже потребує держава.
LDaily: Сергій Михайлович, цього року «КІНТО» – 25 років з моменту заснування. Розкажіть про історію створення і про труднощі, які довелося долати за роки управління.
С. Оксаніч: Ідея виникла у кінці 80-х, ще за часів Радянського Союзу. Троє друзів-доцентів тоді відчули, що радянські часи закінчуються і починається капіталізм, найважливішим елементом якого – є фондовий ринок. І ми вирішили, що якраз настав час створювати фондову компанію.
Саме тоді я отримав можливість поїхати до США стажуватися на півтора роки, де я зміг поглибити свої знання з макро і мікроекономіки, державних та корпоративних фінансів. Особливу увагу я приділяв питанням діяльності фондових компаній та організації інфраструктури фондового ринку США.
Після повернення, а це був 1992 рік, я був чи не єдиною людиною в Україні, яка структурно розуміла як повинен функціонувати фондовий ринок, і як слід його розвивати. Вже у березні 1992 року компанія КІНТО була зареєстрована. До речі, тоді ж розпочали свою діяльність ще кілька десятків фондових компаній, але жодна з них не змогла пройти стайерську дистанцію в 25 років.
Якраз у 90-ті роки в країні почалися фундаментальні трансформаційні реформи з формування ринкового середовища. До речі, це був перший термін президентства Леоніда Кучми і, слід відзначити, дуже вдалий, з точки зору успішності реформ та результативності співпраці з Міжнародним валютним фондом та Світовим банком.
LDaily: Розкажіть, будь-ласка, детальніше: наскільки вдалим виявися той час для країни?
С. Оксаніч: Основною особливістю 90-х було те, що інституційні реформи сприймалися як заморський продукт. Їх призначення було малорозумілим не тільки пересічними громадянами, але й більшості урядовців та парламентаріїв. Міжнародні фінансові організації з великими зусиллями проштовхували необхідні рішення в уряді та парламенті.
Допомагала вирішенню питань тільки економічна скрута, яка дозволяла Світовому Банку тримати процеси реформування на короткому ланцюгу. Він розробляв план реформ з поквартальною розбивкою, а МВФ щоквартально виділяв черговий транш кредитної допомоги, тільки за умов виконання всіх реформаторських пунктів за попередній квартал. Якщо якийсь пункт не виконувався, затримувався черговий транш, відповідно затримувалися виплати бюджетникам та пенсіонерам. Президент тупав ногами, чиновники та депутати виправлялись, реформи рухались далі.
Реформаторські зусилля 90-х не пропали дарма. Завдяки їм став швидко розвиватися малий та середній бізнес, збільшились доходи населення, став кількісно зростати середній клас. З’явилася та розширилась прошарки людей, для яких розвиток інклюзивних інститутів став потребою для їх економічного виживання або самореалізації.
Саме ці люди стали бікфордовим шнуром для помаранчевих подій, коли вперше на пострадянських територіях самоорганізація населення змінила політичні еліти. Так, вони не змогли надовго утримати результати перемоги, але отримали неоціненний досвід для подальшого розвитку громадянського суспільства
LDaily: І що ж нас чекає тепер, в умовах збройного конфлікту та різкого падіння рівня життя українців?
С. Оксаніч: У російському експертному середовищі є досить популярною думка про необхідність підтримки довготривалого збройного конфлікту на території Донбасу. Це дозволить, на їх думку, фінансово виснажити Україну, дестабілізувати бюджетно-грошову систему та надовго закрити питання проведення реформ.
Врешті-решт знову нав’язати нам владу, згодну на васальні відносини з Москвою, якій успішна Україна категорично протипоказана. Так, збройний конфлікт приніс багато горя і страждань, людські втрати та матеріальні збитки, зубожіння незахищених верств населення та поневіряння переселенців. Але, всупереч сподіванням росіян, “Донбаський гамбіт” не тільки не послабив, а навпаки, підсилив нашу потенційну спроможність до реформ.
Тобто, за допомогою нашого “брата”, ми ще більше наблизились до побудови інклюзивних інститутів. Але чому тоді фондові індекси залишаються на ганебно низькому рівні і не реагують на очікування позитивних змін? Мабуть, інвестори вже стомилися від українських фальшстартів і вирішили все ж таки дочекатися ознак реальних зрушень в корпоративному та державному секторах. А може, чекають, коли нарешті в центрі Києва з’явиться пам’ятник Путіну та Януковичу від вдячних українців. Двом персонажам, які об’єднали Україну до боротьби з минулим, стали каталізатором творчих змін практично у всіх сферах нашого життя.
LDaily: Що потрібно для повноцінного відновлення українського фондового ринку?
С. Оксаніч: Міжнародний досвід демонструє, що, перш за все, треба захистити права власності та створити рівні умови для інвестування. Тобто, треба захистити мажоритарних власників від рейдерських атак, міноритарних акціонерів – від перерозподілу прибутків на користь мажоритарних, та законодавчо простимулювати масове включення населення до процесів інвестиційного накопичення. Необхідно відмітити, що включення населення до інвестування можливе двома способами. Перше, шляхом політичного консенсусу реформаторсько налаштованих еліт, і друге, шляхом стимулювання інвестиційної самоорганізації. В першому випадку це впровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи. У другому – організація умов для відкриття особових інвестиційних та пенсійних рахунків.
В кожній успішній країні ці питання обов’язково були вирішені. Щоправда, робилося це в різний спосіб. Так, наприклад, у США віддали перевагу добровільним формам – особовим пенсійним рахункам та недержавним пенсійним фондам. Але у більшості країн існує як обов’язкова, так і добровільна форма організації пенсійних накопичень.
Треба підкреслити, що податкове стимулювання є ключовою ознакою всіх добровільних форм організації пенсійних накопичень.
LDaily: Яким Ви бачите шлях трансформації державного сектора економіки?
С. Оксаніч: Вже третій рік поспіль кожний новий уряд заявляє про грандіозні плани приватизації, які кожного разу не виконуються. Тобто, проблеми державного сегменту корпоративного сектора економіки тільки нарощуються. Де до таких загально-державних проблем, як непрозорість формування фінансових результатів та незадовільний стан корпоративного управління, додаються ще деякі специфічні.
Перш за все, мова про високий рівень політизації процесів управління державними підприємствами і, відповідно, їх більш збиткову діяльність. В результаті – незадовільна оцінка потенційними інвесторами вартості підприємств, що пропонуються до приватизації. (Приклад з Одеським припортовим заводом).
Одним із найбільш успішних прикладів комплексної трансформації державного сегменту та корпоративного сектору в цілому є досвід Румунії. Там було створено інвестиційний фонд Fondul Proprietare. Активи фонду були сформовані за рахунок 15-20% пакетів акцій державних корпорацій, переважно енергетичних та інфраструктурних. В результаті міжнародного тендера керуючим фондом став один із найбільших глобальних гравців Franklin Templeton Investment Management (обсяг активів під управлінням складає 850 млрд. доларів).
Державний корпоративний сектор Румунії мав ті ж самі проблеми, що й ми маємо сьогодні – корупція, збитковість, непрозорість в управлінні, нездатність до розвитку. Саме завдяки зусиллям Templeton та підтримці міжнародних фінансових організацій парламент Румунії суттєво посилив захист прав портфельних інвесторів. Це дозволило значно підвищити серед іноземних інвесторів інтерес до Фонду, його активів та до інвестування в Румунію в цілому. За останні 5 років державні румунські компанії за участю Templeton провели 10 успішних IPO на загальну суму більш 1,5 млрд. доларів. Fondul Proprietare став для Румунії ще одним інститутом розвитку. Він прискорив процес адаптації країни до вимог ЄС, капіталізував та зробив Бухарестську біржу однією із найпривабливіших в Центральній Європі, став успішним прикладом трансформації державного корпоративного сектору. Запуск подібного Фонду в Україні дозволив би перенести всі наведені вище позитиви в нашу економіку. Такі державні корпорації, як Нафтогаз, Укрзалізниця, Енергоатом, Ощадбанк, Укргазвидобування, морські та авіаційні порти, розподільчі енергокомпанії та інші, нарешті зможуть отримати корпоративне управління за міжнародними стандартами і відповідне підвищення їх прибутковості та інвестиційної привабливості. Нарешті, з’явиться можливість досить швидкого насичення фондового ринку якісними цінними паперами, що відповідають вимогам накопичувальної пенсійної системи та забезпечать дохідність пенсійних коштів.
LDaily: Коли результати від економічних реформ зможуть відчути пересічні громадяни?
С. Оксаніч: Чи обов’язкова накопичувальна пенсійна система, чи особові інвестиційні та пенсійні рахунки, чи «румунський» інвестиційний фонд – це все приклади економічних інститутів, які дозволять Україні створити вектор європейського розвитку. Їх комплексне впровадження забезпечить нам якісні зміни в усіх секторах діяльності, без жодних шокових терапій.
Вони допоможуть нам отримати саме позитивне сприйняття реформ та нашого майбутнього в нашій країні. Уявімо, що за помахом чарівної палички, інклюзивні інститути вже запрацювали. Минуло 2 роки і… ми бачимо, як кардинально змінилась корпоративна культура емітентів та їх транспарентність. Прибутки у корпоративному секторі збільшилися у рази, а капіталізація окремих емітентів вже зросла на порядки.
Нова якість емітентів та зростання внутрішнього накопичувального інвестування стали каталізатором карколамного збільшення, як прямих, так і портфельних іноземних інвестицій. Обсяг ВВП вже подвоївся тільки за рахунок детінізації економіки та ревальвації гривні. Ми відчули нарешті перші позитивні зміни в нашому повсякденному житті, які ніяк не пов’язані з кон’юнктурою на український експорт. Капіталізація країни вже не є абстракцією для пересічного громадянина, так як перетворюється у сукупність індивідуальних капіталізацій.
Далі цікавіше. Минає 7 років і…ми бачимо, що внутрішні пенсійні накопичення дозволили вже остаточно зламати вкрай небезпечну тенденцію деградації економічної та особливо соціальної інфраструктури в країні. Для довгострокових «пенсійних» коштів залишається пріоритетним пошук найменш ризикованих інвестицій, до яких належать саме інфраструктурні проекти. Це дозволило вже проінвестувати сучасні технології в енергозбереженні та підвищенні комфортності житлового сектора, принципово змінити транспортну інфраструктуру великих міст, створити справжню індустрію утилізації, наситити медичні центри суперсучасним обладнанням. Виникла унікальна синергія – міста стали все більш зручними для вашого проживання і більш безпечними для здоров’я, а, в результаті, убезпечились та примножились ваші індивідуальні пенсійні накопичення.
Чарівні палички, на жаль, належать персонажам казковим. Тепер, вже без помаху чарівної палички, перенесемося у просторі. До Республіки Чилі. Ця країна є одним із найбільш вдалих прикладів впровадження накопичувальної пенсійної системи. Де на сьогоднішній день всі платні автомагістралі побудовані за пенсійні кошти. Кожен раз, коли автомобіліст сплачує дорогу, він бачить величезний надпис з нагадуванням, що він отримав можливість не тільки зручно переміститися у просторі, а й одночасно збільшити власні пенсійні накопичення. Це і є справжня пенсійна система, яка відповідає реаліям сьогодення.
Накопичувальне пенсійне інвестування є справді одним із великих надбань сучасної цивілізації. У кожного з нас з’являється можливість інвестувати у якість свого життя вже сьогодні, створюючи при цьому матеріальний фундамент для повноцінного життя у пенсійному віці.
