Чи доводилося вам спілкуватися про бізнес з випускником Гарварду? У колекції видання LDaily тепер є такий досвід, і, запевняємо вас, він – безцінний.
Красніков Денис Анатолійович – віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців, людина, яка знає про проблеми українського бізнесу не з чуток, і протягом 15 років відстоює торговий бренд «Україна» у рамках міжнародного ринку. Як справжній професіонал, зізнається, що відпочинок знаходить у досягненні позитивних результатів.
А ось про те, яких саме результатів вдалося добитися УСПП за 25 років своєї роботи, і чому прірва у взаєморозумінні між законодавцем і підприємцем – головна причина, чому сьогодні Україна не може претендувати на успіх в умовах розвинених ринків, читайте в інтерв’ю з Денисом Анатолійовичем.
LDaily: Денисе Анатолійовичу, у цьому році Українському союзу промисловців і підприємців виповнилося 25 років. Чим живе організація сьогодні, які цілі ставить перед собою, і в чому полягає Ваша роль у рамках УСПП?
Д. Красніков: Союз промисловців і підприємців – найстаріше і наймаштабніше об’єднання підприємців у нашій країні: у лютому цього року ми відсвяткували 25 років.
Я в рамках УСПП займаюся питаннями розвитку експорту. Кілька років тому ми, як і весь український ринок, відчули на собі вплив негативних тенденцій: багато компаній, які є членами нашого союзу, втратили традиційні ринки збуту. А це, у свою чергу, підштовхнуло підприємців почати пошуки нових напрямків для експорту. Більшість почали робити це завчасно, не чекаючи кризи. І у цій ситуації роль Українського союзу промисловців і підприємців була і залишається значною. Вийти на ринок іншої країни самостійно – досить дорого і складно. Ми ж пропонуємо об’єднати зусилля: допомагаємо робити перші кроки.
Зараз основна наша робота полягає у пошуку покупців промислової продукції і дистриб’юторів закордоном.
LDaily: Іншими словами, сьогодні Ви активно займаєтеся просуванням і популяризацією українських товарів за кордоном. Якщо не секрет, які з напрямків (окремі країни або регіони) на даний момент є пріоритетними або найбільш цікавими з точки зору перспектив для розвитку?
Д. Красніков: Для різних товарів – по-різному. Відповідно, у цьому питанні ми завжди намагаємося орієнтуватися на індивідуальні потреби кожної з компаній. Що стосується пріоритетних напрямків, скажімо так: в Україні практично або навіть – узагалі немає компаній, які могли б називатися транснаціональними. У більшості українських підприємств коло інтересів замикається на групі країн від 2-х до 5, або ж це – якийсь окремий регіон. На жаль, навіть у найбільших наших компаній поки немає уявлення про те, як вийти на транснаціональний рівень.
Таким чином, якщо ми говоримо про харчову промисловість, яка зараз активно розвивається, то тут пріоритетними напрямками є Європейський союз, арабські країни та ринки Азії. Зараз ми також докладаємо багато зусиль для того, щоб наші компанії з’явилися у роздрібних мережах Європи і Сполучених Штатів Америки. Важливо, що УСПП намагається знайти підхід не тільки до тих ринків, де конкуренція не велика і нас простіше можуть купити, але й до тих, де попит стійкий і стабільний.
LDaily: У розмові Ви зазначили, що передумовою до активного пошуку нових ринків збуту, стала втрата старих. Я можу припустити, що зараз Ви маєте на увазі російський ринок, чи не так? На скільки сильним цей удар виявився для українського бізнесу?
Д. Красніков: Якщо говорити в загальному, то деякі регіони і справді втратили багато, у той час як інші – майже нічого. Наприклад, такі території як Закарпаття ніколи не були пов’язані з даним експортним напрямом. З іншого боку, для певних галузей і регіонів вихід з російського ринку призвів до падіння, без перебільшень, до нульового рівня.
Окрім власне втрати російського ринку, через проблеми з транзитом постраждали також і ті країни, де чекають наші товари. Питання транспортування та менеджменту значно підвищують вартість продукції. Відповідно, це впливає і на такі ринки як Середня Азія або Китай. Не завжди і не у всіх галузях наш бізнес зумів знайти альтернативні маршрути постачання товарів.
LDaily: З проблемами якого роду Вам найчастіше доводиться стикатися в рамках роботи в УСПП: з урахуванням Вашої посади?
Д. Красніков: Найчастіше проблеми виникають з українським законодавством, яке, у багатьох випадках, складене невірно. Адже часто Україна слабо представлена в рамках іноземних ринків не через те, що ми чогось не можемо, а саме – через нерозумно сформоване законодавство.
Нещодавно пройшли лише деякі зміни, і сьогодні українські підприємці вже можуть відкривати рахунки за кордоном для заробітку. Раніше нам було потрібно спеціальне ліцензування, яке вбивало будь-яку підприємницьку ініціативу і робило кожного такого підприємця потенційним злочинцем. Спочатку існувала кримінальна відповідальність, з часом її замінили адміністративної, і тільки зараз законодавець дав можливість у деяких випадках відкривати рахунки в іноземних банках для заробітку за кордоном. Це багато в чому значно полегшить роботу, адже українські товари на іноземних ринках – представлені.
Але кожен експортер у цьому випадку ризикує: йому доводиться «вигадувати велосипед», щоб знайти спосіб працювати ефективно. Національна юридична система часто цього не дозволяє.
Після внесення в законодавство останніх змін я, все таки, прогнозую значне збільшення присутності українських товарів на зарубіжних ринках. Відповідно, також зросте і потік товарів, як з України, так і в Україні.
LDaily: Окрім того, що прозвучало, як Ви вважаєте, що ще потрібно змінити в українській системі державного регулювання бізнесу вже зараз? І не менш важливе питання – як це зробити: з чого почати?
Д. Красніков: Крім ліцензування іноземних рахунків, в Україні також існує ще один вид ліцензування, який на даний момент, на жаль, не скасовано: йдеться про інвестування за кордон. Адже продаж будь-якого товару з доданою вартістю – це завжди відкриття представництва в іншій країні і якісь витрати на маркетинг. Існуюча система ліцензування не дає можливості нормально працювати підприємству, і я не можу назвати практично жодної української компанії, яка б зуміла відкрити своє представництво за кордоном у чіткій відповідності до вимог національного законодавства.
Відповідь на питання, чому Україна поступово стає державою третього світу, державою, яка торгує сировиною, – досить простий.
Тому що ми не просуваємо продукцію з доданою вартістю на іноземні ринки: українська правова система не дає можливості вітчизняним підприємцям створювати свої представництва за кордоном легко.
І, відповідно, ми торгуємо сировиною, у той час як іноземна компанія сама приїжджає в Україну, сама вносить передоплату, сама каже «дайте мені ось цей товар». Що залишається нашим підприємствам? Відкрити двері складу? Звичайно, у таких умовах Україну розглядатимуть виключно як постачальника сировини.
У свою чергу, що таке торгівля продукцією з доданою вартістю? У цьому випадку мова йде про конкурентне середовище. А, якщо процедура відкриття компанією представництва закордоном ускладнена або взагалі – незаконна, то про яку нормальну цивілізовану роботу на цікавих ринках можна говорити?
LDaily: Дуже часто доводиться чути про те, що саме «непродуманість» української правової системи гальмує розвиток бізнесу в країні. Таку позицію озвучують різні джерела: як безпосередньо самі підприємці, так і окремі представники політичної еліти. Отже, виникає питання: чи є такі недоліки в державній системі регулювання бізнесу результатом звичайної недбалості законодавця або ж йдеться про цілеспрямоване лобіювання інтересів окремих кіл?
Д. Красніков: Ви знаєте, швидше за все – ні перше, ні друге. Більшою мірою проблема полягає в тому, що половина законів, що діють у країні до нинішнього часу, створювалася ще в перші роки незалежності, коли була планова економіка. Застарілу систему дуже важко змінити: вона трансформується, але повільно, потроху.
І Український союз промисловців і підприємців протягом декількох років звертається до НБУ не просто з проханням «відкрити все», але з конкретними пропозиціями щодо того, як зробити так, щоб і капітал не тікав з країни, і умови роботи для підприємців стали більш лояльними. На жаль, ми так і не отримали жодної компетентної відповіді від сьогоднішнього керівництва Національного банку України.
На сторінках вашого видання я ще раз підкреслюю: є можливості змінити національне законодавство таким чином, щоб ми могли одночасно і підтримати вітчизняного виробника, і не дозволити зловживати такою лояльною системою тим, хто звик працювати нечесно.
Можливості є, але їх не використовують повноцінно. Є чудовий приклад: проблема, з якою УСПП неодноразово звертався до представників Уряду та НБУ.
Не так давно наша держава приєдналася до угоди GPA (Agreement on Government Procurement) – міжнародна система державних закупівель. У рамках цього договору Україна отримала доступ до ринків країн-членів СОТ: у тому числі – Канади, Штатів, Японії та країн Європейського Союзу. Це означає, що українські компанії мають можливість безпосередньо приймати участь в іноземних тендерах, які, у свою чергу, майже завжди передбачають оплату за фактом поставки або наладки товару.
В Україні ж існують обмеження НБУ щодо повернення валютної виручки експортеру, які передбачають чітко визначені терміни. І ці терміни можуть несподівано змінюватися то на 90, то на 120 днів. Таким чином, якщо ми говоримо про постачання продукції, що не вимагає серйозного технічного забезпечення, то вкластися у цей час ще можна встигнути. Хоча, навіть у цьому випадку бізнес несе певні ризики. Але ось, якщо мова йде про постачання якоїсь турбіни, наприклад, то встигнути у встановлені законодавцем терміни неможливо з самого початку. А якщо раптово НБУ змінить цей термін, то взагалі виникнуть дуже серйозні проблеми у компаній-експортерів.
Тобто, з одного боку, ринки для українських компаній відкриті: будь ласка. Але, побачивши тендерну документацію, і що оплата йде за фактом налагодження, ніхто не стане ризикувати. Звичайно, можна просити чиновників збільшити кількість часу, але, знову: для цього необхідно мати на руках підписаний контракт, який ніхто не підпише до моменту проведення тендеру.
LDaily: Який може бути вихід з цієї ситуації?
Д. Красніков: Ми неодноразово пропонували зробити наступне: позначити ті країни, з якими Україна підписала вищезгадану угоду, і, якщо з того боку замовником виступає державний суб’єкт економіки, прирівняти термін повернення валютної виручки до термінів, вказаних в контракті. У цьому випадку ризики бізнесу мінімізуються. Що ж стосується термінів, встановлених законодавцем, вони, по суті, взяті з повітря. Вони ніяким чином не відображають специфіки галузей економіки, процесу постачання, налагодження, загальноприйнятих умов розрахунків за іноземними державними контрактами.
