Інтерв’ю з юристом Анатолієм Мірошниченком про повагу до власної землі, Конституції, необхідність змін в Україні та можливість на них вплинути.
Педагогічна стриманість, крізь призму якої проглядаються – риси типового юриста, порядного українця, а потім ще й глибока зануреність в улюблену юридичну тему. Після розмови залишається стійкий присмак упевненості – судова реформа в Україні болюча, але необхідна, майже як хірургічне втручання, а земельний мораторій слід скасувати прямо зараз. Це викликає величезну повагу. Спочатку до співрозмовника, а потім і до країни, яка виховує таких людей.
LDaily: Анатолію, яким ви бачите перебіг судової реформи в Україні?
А. Мірошниченко: Я дуже сподіваюся, що судова реформа матиме той ефект, на який сподівається суспільство, принаймні для цього є всі передумови. Але слід розуміти, що швидко позитивного ефекту не буде і на Україну чекає складний і болісний період. Передбачаю, що на певний час ситуація навіть погіршиться через відсутність суддівських кадрів і ускладнення доступу до правосуддя. Однак, як це завжди буває, після важкого періоду настає покращення.
LDaily: Скільки, за вашими прогнозами, триватиме погіршення?
А. Мірошниченко: Погіршення буде досить тривалим. Можливо, півтора чи два роки відчуватиметься брак кадрів, тобто нестача суддів з усіма негативними наслідками для тих, хто шукає правосуддя.
LDaily: Про що йдеться, коли говорять про нестачу кадрів?
А. Мірошниченко: Зараз в Україні працює біля 8 000 суддів, за нетривалий час після прийняття змін до Конституції України в частині правосуддя звільнилося (в основному у відставку) кілька сотень суддів, і вже можна знайти суди, в яких не залишилося суддів, які можуть здійснювати правосуддя.
Втім, навіть без урахування масових звільнень суддів в останні місяці навантаження на суддів, насамперед, першої інстанції, було колосальним. Існували випадки, коли суддя протягом року вирішував понад 900 цивільних справ (а цим його навантаження не вичерпувалося). Повірте мені, це фізично непідйомне навантаження. І я заявляю з усією відповідальністю, що здійснювати правосуддя за таких умов просто неможливо. Коли суддів стає менше, більшість справ розподіляється між меншою кількістю суддів, і навантаження зростає ще більше. Про яку якість може йтися? Звичайно, що це негативно позначається на термінах і на якості.
LDaily: Чи можна виправдати погіршення якості правосуддя?
А. Мірошниченко: Один з авторів судової реформи вжив таку алегорію: ми намагаємось відремонтувати корабель на ходу. І це дуже влучне порівняння. А ремонтувати корабель на ходу дуже важко. Втім, без ремонту корабель взагалі потоне.
Хочу підкреслити, що реформа, яка була спрямована на оновлення суддівських кадрів , – правильна. Судді, які звільнилися, свідомо використали своє конституційне право, реформа лише підштовхнула цю тенденцію. Зараз можна говорити про те, що процес можна було зробити більш поступовим, і, як наслідок, менш болісним. Але тут я хочу сказати наступне: «Добре мати розум заднім числом». Особисто я не можу дорікнути творцям реформи у якійсь недалекоглядності. Можливо, дещо можна було зробити краще, але чітке бачення того, як саме зробити сформулювати дуже важно, майже неможливо.
LDaily: Як би ви особисто мали можливість переписати судову реформу, що би ви залишили, а що б змінили?
А. Мірошниченко: Диявол у дрібницях, як-то кажуть. Деякі технічні питання залишилися невирішеними, і ключовою проблемою залишається суддівський корпус. Наприклад, на даний час загальмувалося звільнення суддів з посад у відставку. Проблем у правозастосуванні можна було б уникнути, більш однозначно виписавши перехідні положення. Однак очевидно, коли задумувалось оновлення, ніхто навіть не міг спрогнозувати виникнення подібної проблеми. Хоча проекти оприлюднювались, широко обговорювалися, і якби ми ще тоді розуміли, що така проблема виникне, в нас була б можливість сформулювати свої пропозиції до проекту закону. Але раніше мені і моїм колегам навіть не здавалося, що така проблема може виникнути і я вважав, що ті положення, які були викладені, мають тлумачитися однозначно, але вийшло не зовсім так.
Отже, якщо узагальнити все сказане мною, я особисто позитивно оцінюю судову реформу, хоча і визнаю, що складний і болісний період просто неминучий.
І ми якраз у тій самій ситуації, коли корабель треба ремонтувати на ходу. Десь, навіть, слід зняти вітрила, щоб його полагодити
Я ще раз підкреслюю, що у реформуванні ставка робиться на заміну кадрів, а вона має відбуватися на основі прозорих конкурсів. І я дуже сподіваюсь, що будуть проведені дійсно прозорі і чесні конкурси, після яких до роботи стануть не просто фахові юристи, а ті, які відповідають поняттю доброчесність. Ось цедійсно справить величезний вплив на судову систему.
LDaily: Яким буде порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності?
А. Мірошниченко: Чітка процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності суддів наразі не прописана, але це не значить, що вчинені зараз або раніше суддями дисциплінарні проступки залишаться безкарними. Правда, зараз такий собі перехідний період, коли ще не ухвалено закон про Вищу раду правосуддя. Тож я хочу сказати, що є затримка з процедурою дисциплінарного провадження, але засади притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності законом окреслені і навряд чи вони істотно зміняться.
Я би хотів коротко і спрощено охарактеризувати модель притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Отже, дисциплінарна відповідальність – це відповідальність у очевидних, кричущих випадках, коли має місце не просто суддівська помилка, а йдеться про грубу недбалість або злий умисел, тобто коли суддя повівся недобросовісно, і це очевидно для стороннього спостерігача. Лише тоді його можна притягати до дисциплінарної відповідальності. Саме лише помилкове рішення, навіть тоді, якщо воно дуже не подобається стороні у процесі чи адвокату, підставою для дисциплінарної відповідальності бути не може. Суддівський розсуд має бути захищений.
LDaily: Як зміниться процедура притягнення судді до кримінальної відповідальності згідно з судовою реформою?
А. Мірошніченко: Згідно з новою реформою порядок притягнення судді до кримінальної відповідальності значно спрощується. Вже є приклад, коли було обрано запобіжний захід щодо одного судді, щоправда, це не було пов’язано із взяттям його під варту. Цей випадок просто підтвердив доцільність внесення змін до Конституції.
LDaily: Анатолію, ви фахівець із земельного права. Розкажіть, будь-ласка, про своє ставлення до земельного мораторію?
А. Мірошниченко: Мораторій – це дуже погано, причому з усіх точок зору. Відповідь на ваше прогнозоване питання «чому» хочу дати на прикладі. Є статистика, що більшість власників земельних часток поїв – люди похилого віку. Є ще одна статистика про середній розмір земельного паю – це 4 га. Що власник, наприклад, бабуся, може зробити зі своїми 4 га? Чи може вона цей пай обробити? Звичайно ж, ні. Чи може вона його продати? – Теж ні. Отже, що ми маємо? А маємо ми звужене коло можливостей, коли власникові нікуди дітись. З іншого боку стоять потенційні орендарі. Що за таких обставин відбуватиметься з орендною ставкою? Звичайно, вона буде падати. І зараз вона настільки низька, що навіть важко підібрати прикметник, щоб адекватно її охарактеризувати. Отже, мораторій кожного дня «виймає» у власників паїв гроші з кишені. Це, на мій погляд, не лише аморально, але і незаконно. Хоча обмеження прав селян здійснюється на підставі закону, але цей закон не правовий, я впевнений, що він суперечить і Конституції України, і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з статистичних даних про рівень смертності, я спробував порахувати, скільки власників паїв померло, так і не дочекавшись можливості розпорядитися своєю землею. В мене при самих консервативних підрахунках вийшли жахливі цифри – таких людей більше 1 мільйона. Значна їх частина померла у злиднях, не маючи грошей на гідну старість та лікування. Чи можна виправдати заборону цим людям розпорядитися своєю власністю? Думаю, питання риторичне
Коли прихильники мораторію виправдовують його тим, що селяни – власники паїв їх, вибачте, проп’ють, для мене, як для юриста, дискусія закінчується. В європейській країні, а ми ж ніби то туди йдемо, не може бути людей другого сорту. І якщо наші політики хочуть оглосити 7 мільйонів селян такими, нехай вийдуть і вголос про це скажуть.
У мораторію є й інший аспект. Зрозуміло, що орендарі виграють від такої низької орендної плати (фактично, збагачуючись за рахунок селян – власників), але виникає і наступне питання:
як орендарі використовують чужу землю? Усім зрозуміло, що для орендаря недоступне інвестування і він ніколи не вкладатиме у цю землю стільки, скільки вкладав би власник, бо вона не йому не належить, а значить ефективність використання землі зменшується
Саме тому в Україні на величезних площах росте ріпак, соняшник та інші грунтовиснажуючі культури. Саме тому в Україні масово знищуються лісосмуги та меліоративні системи.
Хочу прокоментувати ще один аргумент на користь мораторію – про прихід іноземців, які ніби то куплять усю українську землю. Запевняю вас, що всі, хто хотів прийти, прийшов і орендує землю без будь-яких обмежень. Великий агрохолдин може взяти в оренду великі масиви землі, тому що селянам-власникам паїв просто немає куди діватися, їм недоступна альтернатива. Скупити ж великий масив із клаптиків по 4 га набагато важче, скажемо прямо – майже нереально. А скасування мораторію дозволить почати формувати стійкі невеликі, але життєздатні фермерські господарства, засновані на приватній власності.
Скасування мораторію відкриє для невеликих фермерів дешеве іпотечне кредитування. Причому саме така структура – порівняно невеликих фермерських господарств – є найбільш привабливою для суспільства
Зважаючи на викладене вище, вважаю, що мораторій не просто аморальний і незаконний – це самогубство для української економіки.
LDaily: Чи поїхали би ви жити і працювати за кордон, отримавши вигідну пропозицію?
А. Мірошниченко: Я вільно володію англійською мовою, на базовому рівні – німецькою, в мене дуже багато друзів серед колег за кордоном. Я мав реальні можливості поїхати за кордон і на навчання, і на роботу, проте ними не скористався і не маю наміру робити це в майбутньому. На мій погляд Україна зараз, окрім того, що це моя Батьківщина, є одним з найцікавіших місць у світі. Це, до речі, це визнають і мої закордонні друзі.
Наша з Вами країна – це місце, де зараз твориться історія і саме за таких умов є можливість зробити щось корисне. У «розвинених» країнах життя набагато більш сите, стабільне і спокійне, але в нас можна спробувати зробити щось незвичне, велике й світле, принаймні, дуже хочеться вірити у те, що ми можемо зараз на щось вплинути.
