Хто насправді «постраждає» від зняття земельного мораторію в Україні?

Унікальна неунікальність

Можливо, лише ледачий не обговорював тему мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення в Україні. Та дивовижність ситуації, що склалась навколо цієї багатостраждальної теми, продовжує прогресувати. Не дивлячись на усі гучні заяви керівництва країни про те, що наступного року мораторій буде знято, фактично – його дія методично продовжується. Up to date – змінами до Земельного кодексу мораторій продовжено до 1 січня 2018 року. З врахуванням того, що земля, її якість та об’єми для України є чи не єдиним маркером, за яким наша держава – серед світових лідерів, відсутність її вільного ринку викликає справедливі роздуми з приводу Сui prodest (lat.) – кому вигідно.

Складний шлях 

У 1990 (початок дії – 1991) році Постановою Верховної Ради України було розпочато земельну реформу. Остання оголошувалась складовою частиною економічної реформи у зв’язку з переходом держави до ринкових відносин. Її завданням був перерозподіл земель з одночасною їх передачею у приватну та колективну власність та раціональне використання земель.

Загалом, сутністю таких перетворень були зміна власності, яка передбачає роздержавлення та приватизацію землі, та створення підґрунтя для різнопланового розвитку аграрного сектору. Опосередковано – відродження економічних відносин та побудова ринку землі. Розуміючи, що для початку функціонування необхідно здійснити широкий спектр заходів, держава розпочала реформування у три етапи:

• приватизація (роздержавлення);
• паювання земель сільськогосподарського призначення;
• перетворення (реструктуризація) сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові форми.

У 1995 році розпочалось паювання земель, що були передані у колективну власність сільськогосподарським підприємствам. Як результат – видача сертифікатів на земельні ділянки (паї), які могли бути об’єктом усіх правовідносин власності (успадкування, оренда, дарування, міна, застава та купівля-продаж). У 2002 році власниками паїв стали 6 630,2 тисячі осіб. До початку 2008 року майже 90% власників таких сертифікатів обміняли їх на державні акти на право приватної власності на землю. Були створені умови для рівноправного розвитку усіх форм власності та вибору особою видів реалізації своїх земельних прав. Однак, з огляду на неотримання у той час належного фінансового забезпечення заходів з реформування ринку, позитивні тенденції не призвели до очікуваного ефективного розвитку. Тому були прийняті «Основні напрями земельної реформи Україні на 2001 – 2005 роки», які мали своєю метою забезпечення ефективного використання та підвищення цінності земельних ресурсів, створення оптимальних умов для збільшення потенціалу землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання. У 2001 році був прийнятий новий Земельний кодекс України. Тут і виникає мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Вперше – до 2005 року. Пояснення – з огляду на те, що Земельний кодекс заклав лише основи оформлення ринку землі та передбачає прийняття великої кількості нормативних актів. Фактично, таке ухвалення супутньої нормативної бази триває. Мораторій продовжується до цих пір. Його не подолала навіть неодноразова зміна політичного курсу держави.

Аргументи ЗА/ПРОТИ

Одночасно з продовженням мораторію зростає провалля у налаштуваннях тих, хто підтримує, та тих, хто проти вільного ринку землі.

Загальноприйняте підґрунтя позиції «проти»: безцінні та родючі землі селян будуть скуплені за копійки іноземними власниками великих корпорацій, які будуть вирощувати на цих землях культури, що виснажують землі, задля отримання надмірних прибутків.

Експерти, що займаються земельними питаннями, пояснюють ситуацію та розвіюють міфи, які передаються широким масам.

Фактично, сьогодні власник такої землі може її використовувати та отримувати економічний зиск (крім самостійного оброблення, безперечно), здаючи землю в оренду на відносно короткі строки. Аграрії, великі корпорації та фермерські господарства, беручи в оренду землю, не мають економічного сенсу вкладати гроші та поліпшувати чужу власність, розуміючи, що мають «вижати» з неї максимально усе за 10-20 років оренди. Крім того, з огляду на те, що ринку землі немає та власник не може встановити адекватні ринкові ціни за земельні права, орендар має можливість самостійно пропонувати селянам найнижчі ставки, які, не маючи іншого вибору, вони змушені приймати.

Відсутність вільного обігу землі виключає її як потужний кредитний та заставний актив як для селян, так і для компаній, які могли б залучати опосередковано через заставу земельних ресурсів кошти для свого економічного розвитку.

Крім того, експерти зазначають, що навіть для великих земельних банків, які скуповують землю, є обмеження щодо її обсягу. Ніхто за великі кошти не буде скуповувати активу більше, ніж здатен використати та забезпечити утримання. А продати землю, за великим бажанням, можна і зараз, за допомогою різних конструктивних механізмів (які, єдине що, не називаються продажем). Зрозуміло, що ціна на такий продаж далека від можливої реальної ціни вільного ринку.

З іншого боку, необхідно розумно підійти до відкриття земельного ринку. Створити механізм оцінки землі на рівні європейських цін, всебічно законодавчо оформити та охопити нюанси доступу іноземного капіталу та граничного об’єму купівлі землі зацікавленими компаніями, впровадити систему пільг українським виробникам та компаніям, що створюють робочі місця.

Сui prodest

З огляду на вищезазначене, виникає питання: у чому зміст мораторію, адже запроваджують його люди, які розуміють економічне та політичне підґрунтя та фактори земельного ринку. Хто та що отримує при наявності мораторію, зрозуміло і зараз. Той, кому вигідно фактично за копійки використовувати та не утримувати величезне та родюче багатство України – землю. Олігархічні групи, наразі, складають основу сьогоднішньої економіки України. Тому, фактично, вільний ринок – лише питання інтересів, а побоювання щодо його введення можна втілити у жорстке регламентування обставин та вимог щодо цього ринку. Нормативна база могла бути ухваленою ще «вчора».