Китай: країна перспектив і викликів

Територія Китайської Народної Республіки посідає третє місце за площею (після Росії й Канади; далі за КНР слідує США). Однак за кількістю населення — понад 1,404 млрд — перебуває на першому місці, залишивши позаду Індію (понад 1,377 млрд) і далеко позаду США (понад 331 млн). На квадратний кілометр припадає понад 146 осіб (в Україні — трохи більше 73).

ВВП на душу населення КНР (згідно з прогнозними даними ООН на 2019-й) — $19 581 (для порівняння: США — $64 805, Велика Британія — $47 479, Японія — $45 956, Росія — $29 504, Україна — $9 741, Індія —$8 348 ).

Уже саме географічне розташування країни передбачає лідерські позиції в східноазійському регіоні: Піднебесна межує по суші з 15 країнами, по морю — із шістьма.

Розвитку країни дуже сприяють китайські мігранти й діаспора, яка є найбільшою у світі (близько 50 млн осіб) і проживає чи не в усіх країнах світу. Капітал китайської діаспори оцінюється в $1 500 млрд. Щорічно трудові мігранти відправляють на батьківщину близько $80 млрд. В Україні, за даними китайського посольства, нараховується близько 20 тис. вихідців із Піднебесної, хоча ще 2001 року їх було 2213. Цікаво, що на кінець ХХ століття в Китаї проживало 20 тис. українців, але вони повністю інтегрувалися в суспільне життя країни.

Культурно розвинена країна (грамотність населення — 96,4%), маючи величезний економічний і технологічний потенціал, чудову логістичну структуру в регіоні, — вона, природно, прагне мати рівноправні відносини з такими самими гігантами (але не в плані території чи населення) з позицій фінансового, виробничого, технологічного та торгового потенціалу.

ЧИЙ СВІТОВИЙ РИНОК?

Звичайно, такий масштабний споживчий ринок є ласим шматочком для багатьох країн в експортуванні своїх товарів і послуг. І справді, імпорт Китаю ще з 2013 року перетнув позначку в $2 трлн, а з 2017-го стабільно зростає. Для ще більшого сприяння торгівлі в 2018 році уряд знизив мита для ввезення широкого асортименту товарів. І згідно з даними департаменту зовнішньої торгівлі Міністерства торгівлі КНР, 2019 року Пекін має намір ужити додаткових заходів для стимулювання імпорту передових технологій, сільгосппродукції, товарів широкого вжитку й послуг, а також продовжити зниження загального рівня імпортних мит.

Але є й другий бік медалі: Китай посилено нарощує експорт своєї продукції та послуг. 2017 року його сума становила понад $2,42 трлн (зростання на 10,24% порівняно з попереднім роком), а позитивне сальдо експорту становило $873 млрд. Серед основних країн-покупців: США, потім Гонконг, Японія, Німеччина, Південна Корея… Однак якщо порівняти основні країни-отримувачі й країни-постачальники в Китай, то список практично однаковий, але за «невеликим» винятком: серед головних експортерів у Китай США перемістилися на передостаннє місце, поступившись першістю, крім названих, також ряду країн Азії. Власне, агресивна, але продумана і, по суті, правильна (тобто в інтересах країни!) політика Піднебесної, спрямована на економічне обмеження Америки, сприяла різкому зростанню економічного розвитку та, згодом, експансії світового товарного ринку. У планах — і ринку технологій. Це насторожило основних гравців і лідерів на світовому ринку, особливо США, адже прецедент є: ще в далекому 2012 році Америка вперше поступилася Китаю лідерством у світовій торгівлі — $3,82 трлн і $3,87 трлн відповідно. І тенденція таки насущна: починаючи з 2003-го торговельні обсяги Піднебесної різко пішли вгору — якщо на кінець 2002 року експорт становив трохи більше $247 млрд, а імпорт — $210 млрд, то 2017-го — понад $2,4 трлн і $2,1 трлн відповідно. Можливо, саме через ці «торгові» причини Дональд Трамп нещодавно оголосив «війну» одному з найбільших китайських телекомунікаційних гігантів, виробникові електронних приладів бездротових мереж і споживчих пристроїв — Huawei Technologies Co. Ltd. (видав наказ про введення в країні режиму надзвичайного стану для захисту комунікаційних мереж). Офіційна причина розслідування — порушення американських санкцій, уведених проти Ірану.

І згідно з прогнозами, економічна експансія Китаю й далі стрімко розширюватиметься, займаючи панівне становище в різноманітних секторах ринку — послуг, споживчих товарів, технологій, транспорту і т.д. І в майбутньому очікується іще більший опір інших потужних гравців на економічній карті світу, аж до повного переформатування сфер політичного впливу на основні регіони планети.

У чому причина такого драматичного бачення?

ПЛЮСИ ТА МІНУСИ КИТАЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Ідеться не про власне китайську філософію, яка є однією з найдавніших культур Сходу й поклала початок численним філософським школам і течіям. Ідеться про сучасну економічну ідеологію держави й виховання світогляду громадян. Із давніх-давен Китай просував ідею повернення (і захоплення) територій, утрачених в різні періоди історичного минулого. Такі ідеї підтримуються в суспільстві й досі. «Після Другої опіумної війни Російська імперія, скориставшися тим, що Китай захопила армія Великої Британії та Франції, окупувала китайські території за допомогою сили зброї, у підступний спосіб привласнила землі північного сходу й північного заходу Китаю площею понад 1,5 мільйона квадратних кілометрів» — читаємо в китайському підручнику з історії для 8-го класу.

Історія пішла в минуле. Природно, примітивні загарбницькі наміри бачаться утопічними на тлі сучасних світових реалій. Однак сама ідея латентно залишилася, перетворившись на нібито рису національного характеру, ставши складовою національної ментальності. І трансформувалася в економічну експансію, яка проходить під гаслом «Ми за мир у світі й бізнес». Це гасло можна трохи перефразувати: «Ми за бізнес у мирному світі». Ідеться про китайський бізнес…

Держава дотримується політики максимального сприяння виходу місцевих підприємств на ринки світу. Під особливо пильною увагою перебувають високі технології (зокрема, штучний інтелект), промисловий і транспортний сектор, програмне забезпечення: саме за ними китайські експерти (та й не тільки вони) бачать майбутнє в розвитку на Землі взагалі. Крім зацікавленості у співпраці власних підприємств із передовими технологічними компаніями Європи та Америки, уряд сприяє якісній освіті своїх громадян за кордоном, теж переважно в США та Європі. Сотні тисяч молодих китайців навчаються в європейських вишах, причому не тільки в технічній сфері, а й у гуманітарній. Україна є однією з країн, яку облюбували студенти з КНР.

Держава розробила відповідну програму, яка підтримує тих фермерів, які скуповують сільськогосподарські угіддя за кордоном. Росія, як географічно найзручніший регіон, у цих планах посідає перше місце.

Так, в африканські країни, де місцеві закони лояльно ставляться до купівлі земель, Китай інвестував понад $10 млрд, а в країни Латинської Америки — понад $25 млрд.

Україна перебуває серед пріоритетних регіонів у цьому контексті. 2017 року, як заявив під час Китайсько-українського бізнес-форуму радник із торгово-економічних питань посольства КНР в Україні Лю Цзюнь, Китай інвестував понад $7 млрд у розвиток сільськогосподарської, енергетичної та інфраструктурної галузей нашої країни.

Однак фактично скрізь, де китайські фермери та підприємці потужно заходять в іншу країну, вони перетворюють її на свій сировинний придаток.

УКРАЇНА І КИТАЙ: ЕКСКУРС У НОВІТНЮ ІСТОРІЮ

Для України такий великий ринок для потенційного експорту, а також можливості імпорту конкурентоспроможних товарів і послуг (якщо порівняти з імпортом з Європи, а також урахувати різкий спад за останні роки імпорту з РФ), становить стратегічний інтерес. Для розуміння цього варто звернутися до найближчої в часі історії формування відносин…

А відносини в цьому ключі налагоджувалися фактично від часу проголошення Україною незалежності, яку Китай визнав уже 27 грудня 1991 року, тобто через кілька днів після проведення Всеукраїнського референдуму. До речі, навіть раніше, ніж деякі показні країни ЄС — Франція, Італія, Велика Британія, Греція, Данія…

Ще до офіційних візитів глав держав було підписано низку документів, спрямованих на унормування відносин (Спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин, січень 1992; Спільне українсько-китайське комюніке, жовтень 1992 і червень 1995). Перші зустрічі на міжурядовому рівні (у форматі обміну державними візитами) відбулися в 1994–1995 роках — між тодішнім президентом України Леонідом Кучмою і главою КНР Цзян Цземінем. Були підписані два документи: «Спільна декларація між Україною й Китайською Народною Республікою» (6.09.1994, так звана Київська), і наступного року — «Спільна декларація про розвиток та поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною та КНР» (04.12.1995, так звана Пекінська). Документи швидше декларативні, з метою дотримання формальностей визнання один одного як суб’єктів міжнародних відносин (взаємне підтвердження територіальної цілісності й легітимності урядів, гарантія мирного співіснування, тісної співпраці на рівні міністерств). Але все ж це було першим серйозним кроком в активізації відносин між країнами на всіх рівнях. 2001-го глава КНР Цзян Цземінь удруге відвідав Україну, внаслідок чого підписано «Спільну декларацію про зміцнення дружби і всебічного співробітництва в ХХI столітті» (так звана Київська), а листопаді 2002-го Леонід Кучма вперше особисто відвідав КНР, де була підписана зустрічна «Спільна декларація» (так звана Пекінська). І вже буквально через півроку, в квітні 2003-го, здійснює другий візит. У вересні 2010-го Китай відвідує Віктор Янукович (підписання низки важливих документів, зокрема, «Спільної заяви України та КНР щодо всебічного підвищення відносин дружби та співробітництва» і «Основних напрямків розвитку відносин між Україною та КНР на 2010–2012»). А вже влітку наступного року глава КНР Ху Цзіньтао візитує до України, унаслідок чого було підписано «Спільну декларацію про встановлення і розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною і КНР». 2013 року, незважаючи на вкрай нестабільну ситуацію в Україні, президент знову вирушає до КНР, де підписує «Договір про дружбу і співробітництво» між країнами і «Спільну декларацію про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства» (обидва документи від 5.12.2013), а також «Програму розвитку відносин на 2014–2018 роки». Звичайно, чимало експертів ставить під сумнів функціональність цих документів 2013 року, але хай там як, це свідчить про серйозні наміри розвивати відносини.

Крім зазначених вище, у різний час було підписано ще три важливі угоди: про науково-технічне (квітень 1992) і торгово-економічне співробітництво (серпень 1992), а також про заохочення і взаємний захист інвестицій (травень 1993).

Узагалі, чинна на сьогодні договірно-правова база українсько-китайських відносин налічує близько 250 документів, крім того, підписано низку контрактів між державними установами та підприємствами обох країн.

І ще важливий факт: серед усіх країн східного регіону Китай удостоївся найбільшої кількості відвідувань українськими президентами. І навіть якщо врахувати членів ЄС, то КНР, напевно, все одно перебуває в лідерах серед уподобаних вищим істеблішментом України країн.

Наче ж усі законодавчі важелі є, держава теж ніби сприяє, перспективи для співпраці величезні — тільки працювати й працювати! Але…

КИТАЙ ТЕСТУЄ УКРАЇНУ

Сьогодні співробітництво між нашими країнами — це мляво-повільний процес. В Україні працює група китайських компаній, однак їхні дії більше нагадують тестування ситуації, ніж повноцінне ведення бізнесу. Інвестуючи порівняно невеликі суми в аграрний сектор, сировину, ІТ-ринок, вони оцінюють перспективи й гіпотетичний ступінь економічної віддачі. Може, Україна для Китаю дуже зручний майданчик для ривка в Європу? Свого часу виконавчий директор Китайської торгової асоціації Руслан Осипенко написав у своєму блозі: «Україна їм вигідна ще й географічно, як плацдарм для виходу на ринки Європи».

Парадокс, але факт: суми інвестицій Китаю в Україну визначити точно дуже складно. Вітчизняні чиновники твердять про одні цифри, китайські ж інвестори говорять про інші. Показовий випадок із 2017-го: повернувшись із Пекіна, українська делегація була спантеличена, мовляв, ми з Піднебесною давно працюємо, і згідно з даними Посольства КНР китайські інвестиції в Україну становлять $7 млрд, але ось куди були спрямовані ці гроші — не відаємо… Деякі експерти припускають, що китайські «інвестиції» існують тільки на папері — у численних угодах і меморандумах, підписаних упродовж майже 30-літніх відносин. Але це не зовсім так: китайські інвестори схильні працювати в Україні тихо, щоб не привертати зайвої уваги, особливо з боку численних корупціонерів і нечистих на руку чиновників.

Але навіть ці $7 млрд на тлі сотень мільярдів, які Китай інвестує щорічно за кордоном, мають вигляд доволі мізерних.

Усупереч очікуванням і переконанням вітчизняних політиків, якихось помітних зрушень в активізації українсько-китайських відносин не простежується. У кінці 2018 року був підписаний План дій з економічного співробітництва, а на початку 2019-го перший віце-прем’єр-міністр України — міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів зустрівся з віце-прем’єром Держради КНР Лю Хе з цього та інших питань. До слова, фактично жодного проекту, розпочатого між країнами раніше, не було завершено: упровадження між нашими країнами стратегії вільної торгівлі; проект «Китай — Мотор Січ» із випуску «Мрії»; модернізація локомотивів «Укрзалізниці»; спорудження (за китайськими технологіями) заводів із газифікації вугілля…

Так ось, усупереч сподіванням і запевненням політиків, врешті вся китайсько-українська інвестиційна діяльність реалізувалася в тому, що 16 квітня 2019-го Степан Кубів підписав угоду, за умовами якої Україна отримає техніко-економічну допомогу в розмірі $29,7 млн… Не густо. І не інвестиційно.

Загалом, реалізація спільних проектів засвідчила, що Китай зацікавлений не стільки в інвестуванні в Україну, скільки в кредитуванні спільних проектів. Однак за однієї умови, що використовуватиметься китайське обладнання, застосовуватимуться китайські технології, залучатимуться китайські робітники й підрядники. Звичайно, такі відносини економічно не завжди не взаємовигідні.

Не кращий стан справ і в товарообігу. Хоч згідно з експортною стратегією України Піднебесній відведено друге місце в списку пріоритетних країн для експорту, товарообіг між ними 2018 року досяг лише $8 млрд. При цьому Україна продала Китаю товарів на суму ледве за $1 млрд, однак імпортувала з КНР уп’ятеро більше.

У ретроспективі суми товарообігу порівняно незначні, протягом 10 років істотних стрибків не відбувалося й для України завжди мали від’ємне сальдо (рис. 1).

Для порівняння: товарообіг між КНР і РФ перевищує $80 млрд, з ЄС — понад $500 млрд, США — понад $600 млрд. Але майже у всіх країн негативне торговельне сальдо, а в Китаю — позитивне.

Якщо проаналізувати торгівлю між Україною й Китаєм у товарному розрізі, то наша країна поставляє переважно мінеральні продукти (близько 42%,) продукти рослинного походження (у межах 23%), тваринні жири й рослинні олії та продукти їх переробки (понад 23%).

Китай ввозить в Україну машини, механічні прилади, електрообладнання. Ця стаття в загальній масі товарів становить понад 35%. На текстиль і текстильні вироби припадає в середньому 11%, на метали й вироби з кольорових металів — 10%, пластмаси та вироби з них — близько 8%, хімічну продукцію — 7%.

У цьому розрізі товарообігу вимальовується реальна картина економічних відносин: Україна для Китаю поки що є ринком збуту своєї продукції (висока додана вартість), і водночас — ринком придбання сировини й напівфабрикатів (низька додана вартість).

ПРОБЛЕМИ, РІШЕННЯ, ПЕРСПЕКТИВИ

Нині вкрай необхідна ревізія досягнутих на державному рівні домовленостей.

Це передбачає насамперед очищення відносин від корупційної складової. Очищення всіх структур, залучених до налагодження економічної співпраці між країнами. Або відсторонення їх. Корупція — це головна, якщо не ключова, перешкода на шляху до ефективного економічного співробітництва. Саме через корупційні домагання й зловживання чимало угод та меморандумів, усупереч їх справді благим намірам, залишилися тільки на папері, а нечисленні реалізовані проекти досі викликають запитання. На підтвердження цього можна навести слова посла Китаю в Україні Ду Вея, які він сказав ще два роки тому в інтерв’ю газеті «KyivPost»: «Китайські інвестори зацікавлені в українському ринку, але, хай там як, це залишається тільки наміром». Далі посол дипломатично пом’якшив жорстку правду, ухильно обнадіявши, що для поліпшення відносин «потрібно вирішити ряд питань і здійснити чимало роботи».

Попри значні перспективи споживчого ринку Китаю, українські підприємці фактично не обізнані про можливості розвитку свого бізнесу в КНР. Тому чимало з них, не володіючи достатньою інформацією, побоюються виходити на китайський ринок. А дарма. Є низка дуже перспективних напрямків.

1. Саме сільськогосподарська галузь — починаючи від переробки продукції й закінчуючи виробництвом готового товару — є найперспективнішою в активізації бізнес-відносин із Піднебесною. Китай — величезна країна з мільярдним населенням, яку треба годувати. Україна — країна з найпродуктивнішими землями, помірним кліматом і розвиненими традиціями сільськогосподарської діяльності. Ці два фактори вже свідчать про перспективи освоєння цього напрямку співпраці.

2. Нинішня економічна політика Китаю спрямована насамперед на розвиток високих технологій і виробництв, які базуються на цих технологіях. Водночас в Україні поки що існує (і певною мірою підтримується) дуже високий рівень технологічних розробок, зосереджених переважно в наукових інститутах і лабораторіях. Попередні спроби якось реалізувати цей потенціал завжди наштовхувалися на глуху стіну чи нерозуміння з боку уряду, або ж на корупцію й відверте здирництво з наукових структур, зацікавлених у фінансуванні своїх проектів. Перспективи інвестування Китаєм наукових розробок, досліджень у сфері штучного інтелекту (у КНР, до речі, затверджено стратегію розвитку ШІ як пріоритетну), а також високотехнологічних виробництв на рівних умовах — це також дуже перспективний напрямок у бізнесі між країнами.

3. В Україні розвинена машинобудівна галузь, літакобудування, виробництво продукції подвійного й військового призначення, а також на досить високому рівні перебувають розробка й освоєння відповідних технологій. Економічні санкції проти Росії, традиційного споживача цієї товарної номенклатури з України, спонукають нас шукати нові ринки збуту — як готової продукції, так і комплектуючих та технологій. Але ж Україна й Китай мають значний досвід військово-технічного співробітництва, напрацьований за багато років. Його активізація, але вже в новому форматі, може стати ефективною складовою в торгово-економічних відносинах між країнами.

Читайте також: Управління ризиками та захист активів — першочергове завдання для будь-якого бізнесу в Україні

Читайте новини в нашому додатку!
Google Play: https://play.google.com/store/apps/details?id=ua.com.grodas.ldaily&hl=ru
App Store: https://itunes.apple.com/us/app/ldaily/id1354384907?l=uk&ls=1&mt=8

Зверніть увагу!

«СНН ГРУП» володіє винятковими авторськими правами на інформацію, розміщену в даній статті.

Автор має виключне право контролювати використання даного матеріалу, що означає заборону на використання даної інформації без його згоди. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, фото, малюнки, інші матеріали.

Будь-яке використання матеріалу/інформації  або будь-яку його частину з даної статті без письмової згоди автора заборонено.

Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо. У разі виявлених порушень автор має право на захист авторських прав в порядку, передбаченому ст. 50-53 Закону України «Про авторське право і суміжні права».