Українська економіка в дзеркалі німецького капіталу

Привабливість України для багатьох іноземних інвесторів була й залишається доволі високою. Але через ряд обставин бізнес-клімат поки що не сприяє притоку і зростанню інвестицій.

Ключовими інвесторами України є Нідерланди, Німеччина, Росія, Австрія, Велика Британія, Британські Віргінські Острови, Франція, Швейцарія та Італія. Усього в Україну інвестують понад 120 країн, хоча ці суми порівняно незначні (Табл. 1, 2).

Нагадаємо, що Прямі іноземні інвестиції (англ. Foreign direct investment, FDI) – це довгострокові вкладення матеріальних засобів компаніями-нерезидентами в економіку країни, які йдуть рука в руку з новими технологіями і передовим досвідом управління.

У структурі торгівлі України з Євросоюзом на Німеччину припадає майже 20 % (Діагр. 1). Скорочення інвестицій в Україну в 2,5 раза (порівняно з максимумом 2011-го) сталося в 2015–2016 роки. Але від 2017- го крива зростання пішла вгору, додаючи близько 200 млн на рік.

Причиною порівняно низьких інвестиційних показників є три фактори. По-перше, історично так склалося, що між Україною й Німеччиною не було надто активного товарообігу. По-друге, через воєнний конфлікт на сході України німецький бізнес дуже обережно ставиться до можливості інвестування. По-третє, державні структури, що відповідають за формування інвестиційної політики, поки що не цілком усвідомлюють необхідність європейського вибору розвитку. Тобто, з одного боку, нібито й декларується європейський вектор співпраці, однак, з іншого боку, рішучих кроків для цього не робиться.

Також одним із важливих факторів, які негативно впливають на інвестиційний сектор, є високий рівень корупції. Тому серед країн-інвесторів в Україні перше місце посідає Кіпр – це українські гроші в офшорних зонах (понад 25 % в структурі іноземних інвестицій). Ось як це прокоментував експерт німецької групи радників при уряді України Девід Заха: «У нас достатньо даних для ствердження, що певна кількість цих інвестицій є так званими круговими інвестиціями, тобто українські гроші, які зайшли в Україну через фінансові центри».

ПРИСУТНІСТЬ НІМЕЦЬКОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Нині в Україні працює понад 2500 німецьких компаній і їх представництв. Зареєстровано більш ніж 4000 тис. компаній з німецькими інвестиціями.

Радує, що серед підприємств ФРН, які діють в Україні, такі всесвітньо відомі компанії як Bayer (хімічна промисловість), BMW Group, Volkswagen (споживчі товари тривалого користування), Siemens Group (електротехніка й електроніка), Metro A.G. (торгівля).

Свою зацікавленість працювати в Україні Німеччина продемонструвала відкриттям 2016 року Німецько Української промислово-торговельної палати, яка представляє інтереси бізнесу й сприяє залученню інвестицій. Це важливий крок в активізації економічного співробітництва між країнами.

ТОРГОВИЙ БАЛАНС

Працювати з такою країною, як Німеччина, в якої профіцит бюджету більший, ніж державний бюджет нашої країни, – це дуже перспективно. Однак торговий баланс двох країн, значною мірою через війну з Росією, поки що дефіцитний. Якщо взяти найвищу точку німецького імпорту в Україну (2011 р. – 6,4 млрд дол. США), то пройшовши мінімум 2015-го (3,6 млрд дол. США) у 2017 році він становив уже 5,4 млрд доларів (Діагр. 2).

У листопаді 2018 року прем’єр-міністр України Володимир Гройсман на зустрічі з німецькими підприємцями заявив, що нині поставлено мету збільшити річний товарообіг між Україною й Німеччиною до 10 млрд євро, і потенціал для цього в України, безсумнівно, є.

Український експорт до Німеччини коливається в межах 1 млрд дол. США і в останні роки показує зростання. У структурі експорту найбільш значними є поставки електротехніки та котлів, рослинного насіння, руди, одягу, деревини (Діагр. 3).

У пріоритеті імпорту з Німеччини – електротехніка, паливо, фармацевтика, хімія, транспорт і запчастини. У сфері послуг показники не такі високі – їх експортно-імпортний потенціал коливається в межах 500 млн дол. США.

ФІНАНСОВИЙ ШТРИХ ПРО НІМЕЧЧИНУ

ВВП Німеччини 2017 року становив 3,4 трлн дол. США. У країні виник профіцит держбюджету, федеральних земель, муніципальні профіцити, а також у касах соціального страхування, який наближається до 40 млрд дол. США.

Німеччина – експортно-орієнтована країна (продає за кордон товарів майже на 1,5 трлн дол. США, посідає третє місце у світі). Основні ринки її збуту розміщені в США, Франції та Китаї, куди надходить товарів на суму близько 300 млрд дол. США.

Що стосується перспектив діяльності німецьких компаній в Україні, то згідно з даними Німецько-Української промислово-торговельної палати в 2017 році, 68 % німецьких компаній планують і далі інвестувати в Україну, а 78 % бачать передумови для зростання економіки. Порівняно з 2015-м, 42 % компаній зберегли рівень інвестицій, а 15 % їх збільшили.

За опитуваннями у 2016 році, 94 % не виводили інвестицій з України, хоча 2014-го 28 % німецьких підприємств припинили діяльність в нашій країні. Уже 2016 року 33 % компаній збільшили кількість своїх співробітників, а 2017-го це зробила кожна друга компанія.

Ось що з приводу перспектив німецьких інвестицій в Україну сказав у кінці 2018-го прем’єр-міністр В. Гройсман під час свого візиту до Німеччини: «Те, що ми почули сьогодні на найвищому бізнес-рівні Німеччини, інвестиції будуть в автомобілебудування, у промисловість, в АПК. Навіть більше: є вже думки про створення цілісного автомобілебудування всередині країни. Ми розуміємо, що в майбутньому треба вибудовувати якісний бізнес-клімат для того, щоб інвестицій було більше».

НОВІ ВІДНОСИНИ – НОВІ ВИКЛИКИ

Сьогодні Німеччина, як і ЄС загалом, іще не бачить в Україні рівноцінного партнера. Наша країна для розвинених європейських країн – це поки що ринок збуту, дешева й водночас кваліфікована робоча сила, сировинні ресурси. Без масштабних економічних реформ в Україні такий стан речей може зберегтися на десятиліття.

На міждержавному рівні кожна країна діє насамперед у власних інтересах. Не є винятком і Німеччина щодо партнерів, у тому числі й України.

У зв’язку з цим значним випробуванням для української економіки може стати міграційна політика ФРН. Для забезпечення ресурсами своєї економіки 1 січня 2020 року Німеччина планує спростити візовий режим для трудових мігрантів. Буде надано майже 2 млн робочих вакансій з мінімальною щомісячною зарплатою 2000 євро. Для порівняння: Польща, запропонувавши іноземним робітникам середню зарплату 500 дол. США, змогла залучити з України близько 2 млн людей. У випадку з ФРН, коли на законних підставах можна буде заробляти вчетверо більше, ніж у Польщі, і вдесятеро більше, ніж в Україні, варто очікувати значного відтоку з країни працездатного населення. На думку експертів, половина з наданих німецьких вакансій буде зайнята робочими з України.

Не менш важливе випробування – це можливі наслідки й суперечливі перспективи в разі зняття мораторію на продаж сільськогосподарської землі в
Україні.

Вище ми наводили кількість працюючих підприємств із ФРН у нашій країні та які мають свій капітал. Їх прямі інвестиції в Україну становлять трохи більше 1 % від загальної суми, яку бізнес ФРН інвестує за кордон. Можна припустити, що порівняно значна кількість компаній і мінімальні інвестиції – це свого роду вивчення особливостей української економіки, «пристосування» до неї в очікуванні великих змін у якомусь глобальному господарському секторі. І ця зміна – зняття мораторію на продаж землі (поки що продовжений до 2020), який уже не один рік дебатується у вищих ешелонах влади. Якщо відповідний закон в Україні буде прийнято, то природно, що німецькі інвестиції будуть спрямовані в цей сектор.

Для порівняння: середня вартість 1 га сільськогосподарської землі в Німеччині – близько 20 тис. євро. Для України прогнозують ціну 5-10 тис. євро. При цьому в країні під посіви використовується понад 32 млн га. Таким чином, якби земля продавалася сьогодні, то її вартість становила б від 150 до 300 млрд євро.

Бюджет ФРН становить майже 3,5 трлн дол. США, а прямі інвестиції за кордон перевищують 100 млрд доларів щорічно, тому, як бачимо, ця країна здатна вкласти досить солідний капітал в аграрний сектор України.

Звичайно, що скасування мораторію на продаж землі в Україні залучить інвестиції також зі США (понад 300 млрд дол. прямих інвестицій щорічно), ряду арабських країн, Китаю, Великої Британії та ін.

Але навіть якщо Німеччина придбає хоча б десяту частину сільськогосподарських земельних фондів, відкритих для продажу, то для України це може стати серйозним випробуванням. І пов’язано це насамперед з різним історично й економічно сформованим соціальним устроєм у країнах.

На відміну від України, в Німеччині завдяки ефективним технологіям і раціональному використанню ресурсів у сільському господарстві залучено всього лише 1,5 % трудового населення. При цьому воно на 90 % забезпечує країну продуктами. В Україні ж 17 % трудиться в сільському господарстві (а це понад 16 млн осіб), таким чином, у сільській місцевості проживає третина населення.

Звичайно ж, німецький агроінвестор почне свою діяльність в Україні з інтенсивного впровадження передових технологій, традицій і способів виробництва. З одного боку, завдяки раціональності та ефективності це дасть позитивний економічний ефект (також солідні податкові відрахування до держскарбниці), однак з іншого боку, призведе до масштабного безробіття.

У цій непростій ситуації дуже багато залежить від зваженого й мудрого рішення української влади. Звичайно ж, прогрес в агросекторі потрібен, але еволюційний. Революція в сільському господарстві сьогодні призведе тільки до запустіння села і, врешті, до різкого підвищення соціальної напруги в країні.

РЕЗЮМЕ

Основним стримуючим фактором для масштабних інвестицій із ФРН є соціально-політична нестабільність в Україні (військовий конфлікт з РФ на Донбасі, анексія Криму, ескалація напруги в Азовському морі), а також високий рівень корупції. До того ж, Україна поки що не має конкурентних технологій і виробничих потужностей, які могли б особливо зацікавити німецького бізнесмена. Але зняття мораторію на землю сільськогосподарського призначення зможе залучити великий німецький капітал. Оцінивши потенційний прибуток від придбання українських чорноземів, інвестор може піти на ризики навіть за нинішніх умов.

Звичайно, залучати німецький капітал у сільське господарство України треба, але тільки на взаємовигідних умовах, тільки поетапно реформуючи агросектор, тільки з урахуванням інтересів сільського жителя країни.