Україна – Німеччина: на що сподіватися й чого остерігатися 2019 року

Існує кілька факторів, які 2019 року тією чи іншою мірою вплинуть на торговельно-економічні відносини та інвестиційну складову між Україною й Німеччиною.

ПОЛІТИЧНИЙ

2019-й – рік виборів в Україні. До президентських перегонів 31 березня бізнес-середовище обох країн перебуватиме в стані очікування, адже від результатів виборів залежить: буде й далі актуальним нинішній економічний курс з уже налагодженими зв’язками й усталеним ринком, чи навпаки, відбудеться значне зміщення акцентів щодо іноземного бізнесу в Україні. Однак навіть після березневих подій політична ситуація не стабілізується, бо восени наступні вибори – до Верховної Ради. Це ще більше може вплинути на торговельно-економічний клімат в Україні через ринкову й фінансову нестабільність, а також загрозу політизації економіки (типові явища передвиборчого періоду). Таким чином, 2019 року годі очікувати значних інвестицій з боку німецьких інвесторів або ж започаткування спільних масштабних проектів. Ситуація може поліпшитися хіба що в першій половині 2020 року, коли буде сформовано нові інститути влади.

СОЦІАЛЬНИЙ

Воєнні події на сході України спонукають німецьких підприємців украй обережно ставитися до інвестування в країну. Така тенденція триває від 2013 року – початку окупації окремих територій України з боку РФ (Діагр. 1).

У 2014-2016 роках стався найбільший спад, порівняно з іншими країнами ЄС, прямих іноземних інвестицій із Німеччини в Україну. І хоча надалі вони дещо підвищилися, проте все одно їхній обсяг у пакеті всіх ПІІ ЄС майже вдвічі нижчий від 2012-го. Варто зауважити: попри те, що Німеччина за обсягами свої інвестицій посідає провідне місце в Європі, серед основних країн-інвесторів в Україну перебуває на 5-й позиції. Українські ж інвестиції до ФРН становлять мізерну частку (трохи більше 3,1 млн дол. США), тому про них як про тенденцію говорити неможливо.

Однак якщо геополітична нестабільність є стримуючим фактором для якихось значних інвестицій у будівництво нових виробничих потужностей чи в довгострокові масштабні проекти, які потребують територіального розміщення (переробні й виробничі підприємства, автосервісні центри, термінали, елеватори тощо), то експортно-імпортна складова між країнами (торгівля товарами, послугами й технологіями) – навпаки, поступово зростає. Насамперед це викликано тим, що Україна впродовж 2015-2016 років значно скоротила, а по деяких позиціях узагалі припинила торговельні відносини з країною-агресором – Росією. Натомість поступово активізувала співпрацю з країнами ЄС, особливо Польщею, Італією, а також Німеччиною. Тому якщо порівняно з 2012-2013 роками (початок агресії з боку РФ, анексія Криму) у 2015-му стався різкий спад у торгівлі між Україною й Німеччиною (експорт – майже вдвічі), то починаючи з 2016 року обсяги експорту й імпорту почали повільно, але стабільно зростати (Діагр. 2).

Так, за перші вісім місяців 2016-го, згідно з даними Федерального статистичного відомства Німеччини, імпорт до України порівняно з аналогічним періодом минулого року зріс на 28 %. Позитивна тенденція була і в експорті українських товарів до ФРН, який відповідно підвищився на 31,6 %.

Однак якщо загальна динаміка українського експорту впродовж аналізованих років нестабільна й відчутно коливається (Діагр. 2), то по певних товарних групах простежується стійке зростання. До найпопулярніших товарів експорту належать кабельна продукція й ізольований дріт, руди, профілі й труби, лісоматеріали. Та найуспішніша динаміка простежується в експорті харчової продукції: м’ясо і субпродукти птиці, мед, пшениця та її суміш із житом (меслин), кукурудза, соняшник, горіхи, а експорт насіння ріпаку у період 2016-2017 рр. зріс більш ніж у 34 рази.

Серед країн ЄС Німеччина посідає третє місце з експорту (1,25 трлн дол.), причому найбільша частка його припадає на продаж автомобілів і запчастин до них (майже на 210 млрд дол. США). Однак експорт автотранспортної продукції в Україну серед іншої товарної номенклатури перебуває не на перших позиціях. Насамперед це викликано порівняно низькою платоспроможністю вітчизняного покупця стосовно дорогої продукції, а також поки що недостатньо гнучкою ціновою політикою автотрейдерів. Але в цьому секторі теж простежується хоч і повільне, але зростання окремих товарних позицій. Приміром, порівняно з 2017-м відбулося певне зростання продаж Audi (2018-го доля ринку становила 3,7 %), крім того, вийшов на ринок новий Audi Q8 й уже встиг завоювати популярність серед автолюбителів. На ціноутворення вплинув Закон України № 2611-VIII, прийнятий у листопаді 2018-го, яким урегульовано розмір ставок акцизного податку на ввіз автівок до країни, тому ціни, приміром, на Audi з дизельним і бензиновим типом двигунів (від 3,0 л), значно впали.

У цьому контексті цікава ще одна листопадова подія минулого року, але вже в Німеччині: міністр транспорту ФРН А. Шейєр під час зустрічі з найбільшими автовиробниками країни ухвалив спільне рішення про переобладнання дизельних автівок зі стандарту Євро-5 на Євро-6. Тому можна очікувати, що 2019-го в Україні буде підвищений попит на порівняно недорогі «дизелі» стандартів Євро-4 та Євро-5, які незабаром можуть зникнути із вторинних авторинків.

СПОЖИВЧИЙ

Товарний імпорт із ФРН до України має найбільшу частку серед усіх країн ЄС (11 %). І пов’язано це насамперед зі стабільною й традиційною якістю німецьких виробів. Серед компаній, продукція яких здавна присутня на українському ринку, уже легендарними стали бренди автовиробників BMW, Mercedes Benz, Audi, Opel, Volkswagen і Porsche, виробників побутової та промислової техніки Bosch і Siemens, Braun, Liebherr. Відповідно, основні позиції імпорту з Німеччини займають механічні машини, наземний транспорт й електротехніка. Щодо продовольчої номенклатури імпорту в Україну, то 2018-го ФРН перебувала на другій позиції (після Польщі).

Саме технічна й промислово-технологічна номенклатура товару з Німеччини найбільш затребувана вітчизняним споживачем завдяки своїй якості. Тому очікувано, що 2019-го попит на неї в Україні поступово зростатиме. А зважаючи на тенденцію минулих років (Діагр. 2), у 2019-му німецький імпорт значно випередить український експорт і ще більше поглибить дефіцит торговельного балансу між країнами.

ЕКОНОМІЧНИЙ

Економіка Німеччини вважається найбільш розвиненою серед усіх країн ЄС. За останні майже 50 років її ВВП зріс із 215 млрд дол. США до фантастичних 3,4 трлн дол. США. Водночас ВВП країни за останні роки зростав на понад 2 % (інфляція – на рівні лише 1,5-1,7 % щороку), при цьому валовий дохід на душу населення становив 44 тис. дол. США, і така тенденція збережеться й надалі.

Однак, згідно з прогнозами данського банку Saxo Bank, 2019 року є загроза певного економічного спаду в країні. І причиною цього може стати вже згадувана автомобільна промисловість, яка поки що не в змозі оперативно переорієнтуватися на виробництво електромобілів (за якими майбутнє галузі загалом). Згідно з прогнозами, 2018 року продаж німецьких автівок мав би зрости до 100 млн одиниць, однак він становив лише 81 млн, що тільки на 2 % більше від продажів 2017-го.

У цьому контексті варто пригадати, що «крах німецької економіки» чимало фахівців у світі пророчать чи не щороку. Приміром, ще 2014-го експерт об’єднання ТПП Німеччини Ф. Траєр застерігав не тільки про спад, а й узагалі про ознаки стагнації економіки країни, причому однією з причин називав кризу в Україні… Подібні пророкування лунали до й після цього. Тож, зважаючи на міцні позиції інших галузей промисловості країни, якщо проблеми в автоіндустрії й матимуть місце, це не суттєво вплине на загальний економічний стан ФРН.

Натомість економічна ситуація в Україні має тенденції до певного погіршення, про що зазначив Світовий банк: у своїй доповіді за січень 2019-го «Перспективи світової економіки» він спрогнозував зменшення ВВП України порівняно з 2018-м із 3,5 % до 2,9 % відповідно. Таким чином, 2019 року можливе незначне зниження загальної динаміки товарообороту між Україною та Німеччиною.

АГРАРНА СКЛАДОВА

Описаний вище економічний фактор доповнюється аграрною складовою, не менш значущою й доволі цікавою. Річ у тому, що між країнами в макроекономічному розрізі існує кардинальна різниця. І вона набуває особливої ваги нині, коли, після набуття чинності 1 вересня 2017 р. ратифікованої Угоди про асоціацію, Україна стала на шлях інтеграції з ЄС.

Упродовж десятиліть Німеччина нарощувала свій виробничий потенціал, водночас формуючи власний ринок у жорсткій конкуренції з європейським економічним середовищем. І на момент заснування Євросоюзу ФРН природно посіла позиції однієї з провідних держав спільноти.

Натомість Україна у ХХ ст. впродовж десятиліть лише нарощувала виробничий потенціал, а ринок як такий, в умовах планової економіки часів СРСР, формуватися не міг. Це, до речі, не сприяло й якості продукції (виробники не були мотивовані). Розпад Союзу призвів до переформатування відносин на всіх рівнях між пострадянськими республіками. І в новому, вже ринковому середовищі, наявний виробничий потенціал України вижити не міг – і через неконкурентну (неякісну, за застарілими технологіями) продукцію й послуги, і через спотворення налагоджених логістичних механізмів збуту/постачання, і через відсутність на той час грамотних менеджерів.

Саме останнє, до речі, стало однією з причин банкрутства навіть тих небагатьох високотехнологічних підприємств (переважно військового спрямування), які могли конкурувати на міжнародному ринку.

Тож український підприємець на ринку ФРН майже неприсутній – про що зазначає чимало німецьких експертів-економістів. Натомість, згідно з даними Посольства ФРН, в Україні перебуває близько 250 представництв німецьких фірм, а загалом діє понад 1200 спільних підприємств або з участю німецького капіталу (станом на 2018). Окрім великого ринку збуту, їх приваблюють сектори, в яких Україна здавна тримає стійкі позиції. І насамперед це аграрний сектор, потенціалу якого сприяють значні площі сільськогосподарських земель високої якості й доволі потужна наукова база агрономічного й ґрунтознавчого напрямку (формувалася впродовж століть).

Це підтверджує позитивна динаміка українського аграрного й харчового товарообороту: якщо у І пол. 2017-го він становив 159,4 млн дол. США, то в аналогічний період 2018-го – 239 млн дол. США (зростання на 66,7 %). Асортимент в українському експорті аграрної продукції, що становить 88,2 млн дол. США, теж історично типовий для країни: переважає олійна й злакова культури (Діагр. 3).

А загалом у структурі експорту України агропродукція традиційно становить майже половину всього товарного обсягу – 41,0 %.

Зауважимо, що АПК у Німеччині становить менше 1 % ВВП. Натомість в Україні – понад 16 % і, за умов збільшення обсягів переробки, є тенденція зростання до 20-25 % ВВП.

Інтерес німецького підприємця до української аграрної продукції підтверджується й рядом міждержавних проектів, ініційованих Федеральним міністерством сільського господарства ФРН, серед яких аграрна торгівля, органічне землеробство, технологічне забезпечення с.-г. сектору, фахова освіта, а в перспективі – реформа лісового господарства. Така активна участь німецьких бізнесменів в українському АПК має ряд причин, і одна з них – створення сприятливого ринку для експорту своєї продукції та послуг, необхідних для аграрної галузі України. І саме тих, які найбільше розвинені у ФРН: сільськогосподарська техніка, устаткування для переробки сировини, засоби захисту рослин, селекція ВРХ.

Таким чином, очікувано, що 2019-го в Україні товарооборот із ФРН саме в аграрному секторі матиме тенденцію до зростання завдяки підвищенню попиту на вітчизняну продукцію.

МІГРАЦІЙНИЙ

2020 року, згідно з проектом міграційного закону, уряд ФРН планує значно спростити візовий режим, дозволивши влаштовуватися на роботу кваліфікованим іноземцям, навіть якщо вони не мають вищої освіти. Економіка країни стрімко розвивається, тож потребує ефективної робочої сили, брак якої відчувається в країні вже давно. Економічний потенціал Німеччини, традиційно один із найвищих серед провідних країн Європи, дає змогу відкрити близько 2 млн трудових вакансій (за прогнозами керівництва країни). Та й порівняно з Польщею, Італією й Чехією, які є основними приймачами трудових мігрантів з України, умови праці та її оплата в Німеччині значно кращі (орієнтовний рівень навіть на непрестижних видах робіт – 1,8-2,1 тис. євро). І тенденція простежується: якщо у березні 2013-го в ФРН було офіційно працевлаштовано близько 30 тис. українців, то 2017-го – понад 30 тис., а 2018-го – уже понад 40 тис. (на 10 % більше попереднього року). А загалом у Німеччині проживає близько 150 тис. українських громадян (за іншими даними – 230 тис.), серед яких дозвіл на постійне проживання має близько 80 тис. осіб.

Таким чином, 2019 року можна очікувати на значне переміщення до Німеччини трудових мігрантів насамперед із Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Болгарії, Румунії. А це, своєю чергою, призведе до різкого відтоку значної частки активного працездатного населення з України до Центральної Європи і, особливо, до ФРН. Так, згідно з даними агентства Work Service (2018), із лібералізацією еміграційних правил у Німеччині до цієї країни планує переїхати близько 60 % українців, що нині працюють у Польщі.

Це явище матиме як негативні, так і позитивні наслідки. До негативних належить утрата Україною найактивнішого трудового потенціалу, через що внутрішній ринок праці відчуватиме гострий дефіцит насамперед висококваліфікованих робітників, інженерів, спеціалістів ІТ-галузі. Населення України належить до так званих старих (значна частка громадян пенсійного віку), тому відсутність трудових ресурсів може призвести до сповільнення економічного розвитку загалом. Однак є й позитивні сторони цього явища, одна з яких – надходження значних валютних коштів до країни, зароблених трудовими емігрантами за кордоном. Ще один важливий фактор – набуття громадянами України знань і навичок під час роботи в Німеччині. Тому після повернення на батьківщину така категорія людей (а це орієнтовно сотні тисяч) зможе як використати набутий за кордоном передовий досвід у започаткуванні власного бізнесу, так і влаштуватися працювати на підприємства в Україні, які засновані на німецьких технологіях і з німецьким устаткуванням. Але останнє значною мірою залежить від того, чи зможе в майбутньому українська влада заохотити таких громадян повернутися додому, чи створить привабливі умови для їх гідного працевлаштування.

БІЗНЕС У НІМЕЧЧИНІ

Однак є ще один вагомий фактор, потенціал якого є і для української економіки, – це відкриття громадянами Україні власного бізнесу в Німеччині. Особливо така перспектива стосується тих людей, які вже успішно працювали як трудові мігранти у ФРН і знайомі з особливостями країни, їм імпонують німецька пунктуальність, культура виробництва й відповідальне ставлення до підприємницької діяльності. Тож плануючи свою справу в Німеччині, слід пам’ятати:

1. Місцева влада ФРН, на відміну від «колег» з України, не вимагає хабарів, а всіляко сприяє майбутнім підприємцям і допомагає їм адаптуватися в нових правових і економічних умовах.
2. Найоптимальніший варіант – заснувати товариство з обмеженою відповідальністю. У такому разі засновниками можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, причому без німецького громадянства.
3. Для заснування акціонерного товариства необхідно мати статутний капітал не менше ніж 50 тис. євро, з яких 25 % необхідно внести вже при реєстрації.
4. Також у Німеччині можна купити вже готове підприємство – разом зі співробітниками, обладнанням і клієнтською базою. Процедура купівлі доволі проста.
5. Одним із найприбутковіших видів бізнесу вважається торгівля нерухомістю. Однак стабільний дохід приносить і інша діяльність, приміром, будинок для літніх людей: особливість у тому, що держава таким закладам надає пільги й дотації.
6. Не менш успішними є відкриття крамничок (продукти харчування, одяг, побутова хімія), закладів харчування. Однак варто мати на увазі, що дорогі ресторани й бари в країні поступово втрачають популярність: німці схильні перекусити там, де недорого й смачно готують.
7. Особливо популярними є підприємства, діяльність яких спрямована на збереження довкілля: виробництво сонячних батарей, розроблення ноу-хау в цьому напрямку.
8. Значну перевагу в експортно-імпортній діяльності може мати підприємство, засноване громадянами України, які певний час працювали в Німеччині. З одного боку, їм уже відомі інтереси її споживачів, а з іншого – як українці, вони чудово поінформовані щодо наявності експортно привабливої продукції в Україні, знайомі із потрібними людьми, тож можуть налагодити взаємовигідний експорт до ФРН.
9. Звичайно, Україна не може конкурувати у виробництві високотехнологічної продукції, приміром, поставляти до ФРН автомобільну, промислову, електронну чи побутову техніку власного виробництва. Однак країна має доволі сильний науковий потенціал у високих технологіях, зокрема й ІТ-сфері. Саме він може реалізуватися у форматі економічного співробітництва. Упродовж останніх років зросла науково-технічна співпраця між обома країнами майже у всіх сферах фундаментальних досліджень. До пріоритетних належать: матеріалознавство, нові матеріали та їх виробництво; фізико-хімічні технології; нано- і біотехнології; інформаційно-комунікаційні технології; ефективне використання ресурсів та енергії; стійкі екологічні технології. Тобто це сфери, які визначають технологічне майбутнє людства загалом і мають величезну капіталомісткість. Серед німецьких партнерів – дослідні лабораторії університетів, дослідницькі установи Фонду ім. Гельмгольца, Товариство ім. Макса Планка для сприяння розвитку наук, Товариство ім. Фраунгофера, Наукове товариство ім. Ляйбніца та ін. У самій Німеччині з ініціативи українських учених, які мешкають у цій країні, засновано Німецько-українське наукове співтовариство (Die Deutsch-Ukrainische Akademische Gesellschaft e.V.). Майже всі проекти і програми, ініційовані у рамках співпраці, з української сторони курирують відповідні міністерства й наукові державні установи. Натомість підприємницький сектор практично не задіяний.
10. І тут необхідно виділити чи не найважливішу складову в започаткуванні успішного бізнесу в Україні. Вище наведено установи ФРН, які проявляють активність стосовно пошуку й співпраці з українськими науковцями. Однак фінансування науково-дослідних проектів, які пройшли конкурс, такими установами украй мізерне (зазвичай від кількох до десятків тисяч євро), точкове (по завершенні проекту співпраця припиняється), результати досліджень не належать українській стороні (права власності отримує організація, що фінансує проект), а держустанови між українським науковцем-виконавцем й німецькою організацією-замовником створюють бюрократичні перепони та «забирають» чималу частку виділених на проект коштів.

Натомість у країні існує величезний науковий потенціал і відповідна матеріальна база – насамперед розгалужена мережа НДІ у структурі НАН України (понад 100 інститутів і наукових центрів природничого спрямування). Фінансування науки в країні з року в рік падає, держзамовлення на дослідницькі організації фактично не надходять, тому, з одного боку, чимало вже завершених розробок і досліджень роками лежать незатребувані «під сукном», а з іншого боку, призупинено перспективні дослідження через брак коштів. А це такі напрямки, як біотехнології, напівпровідникові матеріали, вирощування кристалів, енерготехнології, наноматеріали, технології надпотужних лазерів, програмне забезпечення… Наукові установи мають значний потенціал, але не мають замовників на свої розробки. Саме цим замовником і міг би стати український інвестор й освоїти ланцюжок «наукова ідея / розробка – продукт / наукомістка технологія – замовник / ринок ФРН». І вже результат такої праці – конкурентоспроможний і з високою доданою вартістю – міг би пропонувати німецькому партнеру

Тому в майбутньому для українських підприємців одним із найперспективніших напрямків просування на німецькі ринки може стати інвестування в розробку наукомістких технологій і налагодження виробництв, базованих на високих технологіях – з участю як окремих фахівців, так і наукових установ і центрів України.

Входження на німецький ринок відкриває для українських компаній перспективи утвердитися фактично на всіх ринках ЄС. Цьому сприяє насамперед авторитет німецької виробничої економіки й високі вимоги до її суб’єктів: якщо певна фірма з успіхом провадить діяльність у цій країні, отже, вона відповідає найвищим вимогам стосовно технологій, якості продукції чи послуг, порядності її керівництва й пунктуальності у відносинах із партнерами.