Юрій Вітренко, власник інвестиційної компанії Balgove Innovations розповів Leadership Daily про особливості українського капіталізму, досвід праці в державних і умовно державних структурах, чинник війни, а також перспективи інвестиційного ринку України
Leadership Daily: Ви пройшли шлях від топменеджера «Нафтогазу» і виконувача обов’язків Міністра енергетики до засновника приватної компанії у сфері інновацій та інвестицій. Що стало головною мотивацією перейти з державного сектора у приватний?
Ю. Вітренко: Насправді я значно більше часу працював у приватному секторі. Державним службовцем був лише чотири місяці — коли виконував обов’язки Міністра енергетики. До цього я працював у PricewaterhouseCoopers, Merrill Lynch у Лондоні, у приватних інвестиціях, а також заснував власні інвестиційні бізнеси.
Навіть «Нафтогаз» для мене був радше винятком, оскільки це хоча і компанія, але все ж таки державного сектору. Проблема в тому, що в Україні, на відміну від цивілізованих країн, в компаніях державного немає нормального корпоративного врядування. Керівниками туди часто призначають не для ефективного управління бізнесом в інтересах компанії, офіційно визначених у статутних документах. Оскільки реальні задачі інші, то і головним критерієм для керівника є персональна лояльність до політиків, які призначають. У результаті це і не цивілізований бізнес, і не державна служба.
Коли я працював у «Нафтогазі» у 2014-2020 роках, моєю метою було перетворити його на нормальну компанію з сучасним корпоративним врядуванням. Ми зробили багато: Стокгольмський арбітраж, реформа газового ринку включно інтеграцію з ЄС та зменшенням залежності від «Газпрому», реформа корпоративного врядування.
Робота в державному секторі була для мене свідомим партріотичним вибором. У приватному секторі я отримував багато бізнес-досвіду і значно вищу фінансову винагороду. Але я йшов працювати в державний сектор коли бачив можливість реально впливати і змінювати процеси.
Коли я повернувся у «Нафтогаз» у 2021 році, компанія за рік вже стала збитковою, рекордно падав видобуток, а реформа газового ринку фактично підмінялася вільним ціноутворенням. З умови відсутності дієвих ринкових інституцій, це призводило до зловживань монополістів і дискредитувало саму ідею ринкових реформ.
Я погодився очолити «Нафтогаз» на рік — щоб вивести компанію з кризи, повернути її на шлях сталого розвитку, обрати незалежну та професійну наглядову раду і нарешті провести цивілізований конкурс на голову та членів правління. Але потім почалася повномасштабна війна, і я не міг піти в той момент. Уже пізніше, коли ситуація частково стабілізувалася, я зрозумів, що можливостей для реального лідерства і змін стало менше, а сімейні обставини вимагали моєї присутності поруч із родиною.
Я не Дон Кіхот. Я борюся з реальними проблемами в межах своєї компетенції. І я з досвіду вже знаю, що потрібно для успіху. Якщо цього немає, то боротьба може марною, або навіть завдавати шкоди. Особливо під час повномасштабної війни на виживання країни. Саме це і стало моєю мотивацією повернутися до приватного сектору.
Leadership Daily: Розкажіть про вашу компанію.
Ю. Вітренко: Ідея базується на моєму досвіді роботи не лише в уряді чи «Нафтогазі», а й у Merrill Lynch та у приватних інвестиціях, де інвестиційні рішення ухвалюються на основі фактів, складного фінансового моделювання та глибокої аналітики. В Україні, на жаль, більшість рішень ухвалюють без цього — без фактів, моделей і системного аналізу.
Я добре знаю, що для ухвалення якісних інвестиційних рішень потрібні не лише компетенції, а й час та ресурси. У великих міжнародних інвестиційних банках процеси побудовані так, що глибокий аналіз і презентацію можна підготувати за одну ніч. В Україні ж через брак даних, інфраструктури та налагоджених процесів подібний аналіз може тривати місяцями.
У своїх інвестиційних компаніях ми робили такий аналіз, але лише для дуже великих угод, де витрати ресурсів були виправдані. Сьогодні ж розвиток штучного інтелекту дає можливість виконувати багато з цих завдань значно швидше і дешевше. ШІ не замінює людей, але суттєво підсилює їхню роботу.
Саме на цьому й побудована ідея Balgove Innovations — поєднати експертизу людей і можливості штучного інтелекту для ухвалення інвестиційних рішень, особливо в умовах нерозвиненого ринку. Там, де бракує повної інформації, ми шукаємо індикатори й аналітичні аналоги, які дозволяють отримувати максимально близькі до реальності оцінки.
Фактично Balgove Innovations — це інноваційна лабораторія, яка працює над тим, як збирати інформацію, аналізувати активи та здійснювати інвестиційні транзакції в умовах обмежених даних і слабкої ринкової інфраструктури.
Leadership Daily: Ваша компанія позиціює себе як компанія, що забезпечує розумні інвестиції. Що саме для вас означає цей термін? Які критерії ви вважаєте ключовими для оцінювання перспективних проєктів?
Ю. Вітренко: Розумні інвестиції – це якраз інвестиції, базовані на фактах. А ці факти є частиною фінансової моделі. Тобто, ви можете спрогнозувати дохідність інвестицій. Бо розумні – це означає, що дохідність є адекватною з погляду ризиків. Два основних параметри. Якщо ми розглядаємо інвестиції ще з погляду певного впливу, так званий impact investing, тобто, ви хочете вплинути на щось, щоб була, наприклад, декарбонізація або більше жінок було в управлінні компаніями, – тоді трохи інший підхід або з’являються додаткові критерії. Але основні два критерії розумних інвестицій – це дохідність і ризик. І дохідність має бути адекватна ризику. Відповідно розумні інвестиції – це інвестиції, які прийняті на підставі рішень, які моделюють всю наявну інформацію, яка є стосовно цих інвестицій, таким чином, щоб ви могли отримати для себе дуже чіткий результат з погляду очікуваного доходу і ступеня ризику цих інвестицій.
Leadership Daily: Які українські галузі сьогодні, на вашу думку, найбільш недооцінені з погляду інвестицій?
Ю. Вітренко: Це складне питання через війну. Головний ризик для будь-яких інвестицій в Україні сьогодні — воєнний: прямі загрози, логістичні обмеження, рух капіталу, дефіцит трудових ресурсів і скорочення населення. Ці чинники домінують і не дають універсальної формули щодо «найперспективніших» галузей.
Як активний інвестор і на додаток до Balgove Innovations ми продовжуємо інвестувати, зокрема в Україні. Насамперед, хоча і опосередковано, — у DefTech, пов’язаний з оборонними технологіями. При цьому інвестиції можуть мати різні форми, зокрема торговельне фінансування або вкладення в оборотний капітал, наприклад для закупівлі компонентів виробниками дронів.
Водночас у DefTech є багато рішень, які працюють саме в українських умовах війни, але не завжди мають стійку глобальну конкурентну перевагу. Вони важливі для перемоги України зараз, але постає питання їхньої експортної перспективи після завершення війни. Тому в окремих випадках ми співпрацюємо з виробниками озброєнь для України, але за межами країни.
Leadership Daily: В Європі?
Ю. Вітренко: Так. Якщо раніше це були просто європейські компанії, які виробляли зброю для України, то зараз вже є українські компанії, які будують виробничі потужності закордономом. І це іноді не тільки питання фінансування або захисту виробничих потужностей. Зараз же деякі українські компанії відкривають заводи і майданчики в Європі, бо так вони можуть залучать потрібних спеціалістів. Це питання вже спеціалістів, а не тільки навіть якогось фізичного захисту. Іноді потрібні дуже фахові спеціалісти, які є в Європі в якійсь сфері і немає в Україні. Це теж є обʼєктом фінансування.
Так ось, закінчуючи питання щодо привабливості і недооціненості. Наш DefTech-сектор недооцінений, але саме тому, що поки складно знайти ці стійкі конкурентні переваги на глобальному ринку. Ми активно в пошуку таких можливостей. І самі можемо інвестувати, і маємо партнерів, які хочуть інвестувати в такі проєкти. Тому якщо таких можливостей буде з’являтися більше, тоді це буде відразу мати ефект. Буде набагато більше грошей в ці сектори, будуть зовсім інші оцінки, оцінка буде набагато вища. Бо зараз фінансове моделювання показує, що, наприклад, ми фінансуємо якісь проєкти, але вони мають сенс не для всієї війни, а для конкретної її фази. От зараз вони мають сенс. Що буде через місяць, ми не знаємо.
Leadership Daily: Часто інноваційні ідеї в Україні зіштовхуються з нестачею доступу до капіталу. На вашу думку, які механізми можуть найефективніше подолати цей бар’єр?
Ю. Вітренко: Balgove Innovations це якраз і робить. Механізми для залучення капіталу – це мій досвід, більшість життя я саме цим і займаюся. Я розумію, як іноземний інвестор дивиться на інвестиційний проєкт. І для нього потрібні ці факти, ця фінансова модель, для нього потрібен аналіз. Навіть, наприклад, якщо хто може заперечити: для стартапів не важлива фінансова модель, – це не зовсім так. Вона просто інша. Ми, наприклад, замість прогнозувати доходи і прибутки, ви дивитеся на трохи інші речі. Бачите, що є певний глобальний ринок, який швидко зростає. Ви бачите, що є користувачі, для яких продукт є цінним. Вони готові витрачати навіть якщо не гроші, але час, тобто, використовують цей продукт. І певна залученість. Тобто, люди обрали ваш продукт, витратили на це час, це певна лояльність до нього. І далі ця модель показує, що якщо, наприклад, таке є, то тоді ця компанія має цінність, бо потім можна знайти можливості монетизації цієї цінності, яку ви створюєте для клієнтів, або просто продати компанію іншій великій компанії, яка знає, що з цим робити. Це потрібно іноземним інвесторам.
А в Україні, на жаль, з цим дуже складно. І ми це не вміємо, бо у нас рішення приймаються трохи по-іншому, і є об’єктивні складнощі, щоб показати іноземним інвесторам цю інвестиційну привабливість. Дійсно, показати в перспективі, як буде створюватися ця цінність для клієнтів, яка потім може бути монетизована. Balgove Innovations якраз і допомагає двом сторонам. З одного боку, допомагає їм проаналізувати інвестиції. Але, з іншого і насамперед вона допомагає якраз тим, хто хоче залучити інвестиції, зробити так, щоб вони могли пояснити іноземним інвесторам, чому ті мають інвестувати кошти.
Leadership Daily: Якою є найбільша структурна проблема української економіки, яку потрібно вирішити першою, аби покращити інвестиційний клімат в Україні?
Ю. Вітренко: У нас в Україні історично велика проблема з прихованими субсидіями, і через війну вона стала більшою. Це призводить до системних викривлень. Тобто, ми беремо ті ж ціни на енергоносії або ціни на житлово-комунальні послуги. Тут дуже важливо було би, щоб ми перейшли від прихованих субсидій до адресних, щоб запрацював реальний ринок в енергетиці. Як ми розуміємо, в Україні, особливо зараз, коли немає світла, енергетика є ключовою галуззю для українців. Просто зараз практично не працює ринок, не працює система ринкових стимулів будувати щось, захищати ті ж об’єкти енергетики. Тобто, зараз це все не на ринкових стимулах побудоване, а на чомусь іншому. Якщо ми кажемо про економіку і системні зміни, то, в принципі, важливо було би, з урахуванням всіх обмежень війни перейти від прихованих субсидій до адресних і дати можливість запрацювати ринку.
Далі велика проблема – це податкова і митна реформа. До речі, перехід від прихованих субсидій до адресних, який може і має відбуватися шляхом диджиталізації, для цього є всі можливості, так само стосується податково-митної реформи. Має бути тотальна диджиталізація з використанням штучного інтелекту, комп’ютерного зору на митниці. Умовно кажучи, щоб не було розмитнення без того, щоб це знімалося на камеру і штучний інтелект сам відповідно визначав, це люкс-товари чи це, як в анекдоті, зелений горох. Це не так складно. Умовно кажучи, бодікамери на тих же митниках, які доглядають вантажі. На фронті це все використовується, той же штучний інтелект використовується для розпізнавання обʼєктів. Це так само може застосовуватися і на митниці. Це дасть можливість і більше грошей державі збирати на ту ж війну. Але це й для чесного бізнесу буде зміною ситуації, бо тоді буде чесна конкуренція. Бо чесний бізнес, наприклад, не користується якимись схемами на митниці, а нечесний користується. Відповідно, якщо ми кажемо про системні зміни, то має бути чесна конкуренція.
Leadership Daily: Багато інвесторів все ще сприймають Україну через призму ризиків. На вашу думку, які з цих ризиків перебільшені, а які з цих ризиків недооцінені?
Ю. Вітренко: Мені складно сказати, що є перебільшеним. А ось недооціненими є ризики системи правосуддя, мені здається. Сорі за не дуже оптимістичну відповідь, але кажу як практик.
Leadership Daily: Які три реформи є необхідними, аби якнайсильніше підвищити інвестиційну привабливість в Україні? Певно, судова реформа?
Ю. Вітренко: Перехід від прихованих субсидій до адресних і податково-митна реформа. Судова реформа йде, вона вимагає просто набагато більше часу. Я можу сказати про судову реформу, але з практичного погляду ці реформи можна зробити за три місяці, а судову потрібно роки робити. До речі, повертаючись до вашого питання щодо системних, структурних проблем, бар’єрів. Ці реформи, про які я кажу, дадуть можливість виправити ситуацію структурну, принаймні покращити, в енергетиці, ситуацію з робочою силою. Ці приховані субсидії теж збивають мотивацію насправді на ринку робочої сили. Бо якщо, наприклад, буде ринок, то люди будуть розуміти, що це вигідно робити, тоді відповідно там буде більше робочої сили. Навіть з погляду мобілізації. Якщо позбутися прихованих субсидій, то буде більше економічних стимулів. Розумію, що дуже складно, але мають бути й економічні стимули, щоб люди йшли на війну. Тут, звичайно, категорія життя, тому дуже складно сказати про достойну винагороду. Але все одно це дає можливість і покращити матеріальне забезпечення солдатів і винагороду солдатів. А, з іншого боку, і економічну мотивацію йти до війська. Ці структурні проблеми відповідно залежать від вирішення цих реформ, про які кажу.
Те саме стосується внутрішнього ринку капіталу. Ми не використовуємо можливості внутрішнього ринку капіталу. Ви питали багато про іноземних інвесторів. Але у нас практично повністю не працює внутрішній ринок капіталу, на відміну від цивілізованих країн. Тобто, на внутрішньому ринку люди не можуть інвестувати фактично ні в облігації компаній, бо їх дуже мало. Вони не можуть і немає відповідно структури, культури, процесів і т.д. Люди не інвестують в акції. Люди не інвестують у фонди приватних інвестицій або в фонди приватного і боргового капіталу. Тобто, ми не використовуємо всі можливості ринку внутрішнього капіталу, і це якраз структурна проблема української економіки, яку можна вирішити принаймні частково й коштом тих реформ, про які кажу.
Leadership Daily: Як змінився ваш власний підхід до управління й ухвалення рішень за останні роки? І що стало ключовими уроками для вас?
Ю. Вітренко: Тут дуже проста відповідь. Це штучний інтелект. Зараз фактично всі рішення, які ухвалюю, так чи інакше базуються на штучному інтелекті. Тобто, я можу перевіряти окремі аспекти, всі рішення, зазвичай багато разів. По-перше, наша робота така, всі наші алгоритми налаштовані на це. Але навіть для якихось персональних рішень. Або навіть перевіряючи, у нас система дуже складна, 150 алгоритмів, АРІ так звані, останні моделі штучного інтелекту і т.д. Але при цьому я можу потім перевіряти це вже в персональних своїх системах. Можу влаштовувати віртуальну раду директорів, коли в мене сперечаються ChatGPT з Gemini і з *Claude. Того раніше не було, а зараз це реальність.
Leadership Daily: Що б ви порадили іноземним інвесторам, які хочуть зайти в Україну, але вагаються?
Ю. Вітренко: Управляти воєнними ризиками. Можливості для цього обмежені, але вони збільшуються, потрібно і на це дивитися. Далі – вони мають дивитися на бізнес, де є дохідність, яка компенсує ризики, або де є певна позицію на майбутнє, яка теж компенсує ці ризики. І третій момент – структурування. Принаймні в окремих випадках можна так структурувати інвестиції, що вони стають менш ризикованими. Наприклад, я казав: ви інвестуєте в торгівельний капітал. І корпоративна структура має бути отримізована для зниження ризиків. Так більшість інвестицій робиться, навіть DefTech. Компанії певні є в структурі, які реєструються не в Україні. Певні принаймні ІР, intellectual property, інтелектуальна власність теж реєструється не в Україні. Виробничі потужності, спеціалісти не в Україні. Можна робити так, що буде гібридна структура, і вона є менш ризикованою.
Leadership Daily: Яку би ви дали пораду українським стартапам, які хочуть вийти на іноземний ринок?
Ю. Вітренко: Якщо стартап має підтверджену лідерську позицію на гнучкому глобальному ринку — з цифрами щодо користувачів, завантажень або продажів, — він уже зараз може залучати інвестиції на американському ринку. США сьогодні є найбільшим і найдинамічнішим інвестиційним середовищем, значно активнішим за Європу. Таких стартапів небагато, але для них американський ринок відкритий.
Для FinTech-проєктів, зокрема пов’язаних із токенізацією, оптимальним ринком залишається Лондон — він у цьому сегменті навіть потужніший за США. Я сам і мої партнери готові виступати інвесторами або партнерами для таких проєктів.
У випадку DefTech усе залежить від наявності стійкої глобальної конкурентної переваги. Якщо вона є — американський ринок відкритий, і ми також готові інвестувати. Якщо ж перевага ситуативна й залежить від перебігу війни, залучення інвестицій стає значно складнішим, і потрібно шукати інші формати фінансування.
Для стартапів, орієнтованих переважно на український ринок або тих, що ще не мають підтверджених показників, доцільніше звертатися до українських венчурних фондів і фахівців, які спеціалізуються на ранніх стадіях. Є професійні команди, такі як AVentures Capital, які мають значно більший досвід роботи з такими проєктами.
Загалом українським стартапам важливо чітко розуміти, до якої категорії вони належать. Глобальна лідерська позиція — це шлях до США чи Лондона. Локальні або ранні проєкти потребують іншого підходу та іншої експертизи.
