Інтерв'ю Вибір редакції Логістика і перевезення

Місія Kyiv Post – спонукати й надихати іноземців приїздити та інвестувати в Україну

Багаторічний головний редактор першої й найпопулярнішої англомовної газети України Брайан Боннер розповів про її становлення й сьогодення, про особливості української журналістики, а також своєрідність вітчизняного медіа-бізнесу.

: Містере Боннер, як довго Ви працюєте журналістом і чому вирішили ним стати?

Б.Боннер: Ще з часу шкільного навчання, фактично понад 41 рік. Цей день – сумний для мене, адже мій наставник, який дав мені першу роботу ще в шкільні роки, помер два дні тому. Зараз мені 58 і я працюю в журналістиці з 1977 року.

Ставити людям запитання, які забажаєш, – чудово. Але що навіть важливіше – мати можливість змінити світ на краще. Журналісти, на мою думку, себто великі журналісти, вірять у людей, зважають на їхні проблеми, пропонують вирішення цих проблем. Я сприймаю журналістику як невід’ємну частину будь-якого демократичного суспільства.

: Як довго існує Kyiv Post?

Б.Боннер: Ми розпочали роботу 1995 року, перша передовиця побачила світ 18 жовтня 1995-го. Тож 18 жовтня нашому виданню сповниться 23 роки.

: Ви працювали тут із моменту створення Kyiv Post?

Б.Боннер: Ні, це лише так здається. Я працюю тут 10 років, з 2008-го до 2018-го. Також недовго працював головним редактором у 1999 році.

: Ви обіймали посаду головного редактора від самого початку?

Б.Боннер: Так, я завжди був головним редактором.

: Це було Ваше перше місце роботи в Україні? Я маю на увазі Kyiv Post. Чи Ви працювали і в інших компаніях?

Б.Боннер: Ні-ні, я працював і в інших місцях. Одна моя робота була пов’язана з Організацією з безпеки і співробітництва в Європі. Я обіймав посаду виборчого експерта. Тож працював на кількох виборах для ОБСЄ, у тому числі на виборах президента України-1999 у Донецьку, а також парламентських виборах 2002 року як політичний аналітик.

Ще я працював з організацією Campaign for Tobacco-Free Kids у Вашингтоні впродовж року. Це громадська організація з охорони здоров’я, спрямована на зменшення й контроль куріння, а також боротьбу з курінням. Нам вдалося досягти певних результатів: працюючи з цією організацією, ми пережили ключовий момент, коли в Україні заборонили куріння в приміщеннях, тож ти маєш вийти на вулицю, щоб закурити. Ми позбавилися рекламних кампаній на біл-бордах – це було божевілля, якщо пам’ятаєте. Україна також підвищила податок на цигарки. Високі податки зменшують бажання курити, адже високі ціни спонукають курців відмовитися від цієї шкідливої звички. Потім це стало частиною державної освіти, тож ми працювали на благо здоров’я країни. Це були ще дві мої роботи в Україні, крім газети.

Я закохався в Україну, її людей та історію дуже швидко.

: Чому Ви вирішили працювати тут, в Україні?

Б.Боннер: Це було цілковитою випадковістю. Я гадав, що осяду в Азії, буду англомовним копірайтером в Bangkok Post у Таїланді. Працював в американській газеті, Міннесотській St. Paul Pioneer Press, протягом майже 24 років. Але я шукав змін. І знайшов їх 1996 року разом із програмами обміну.

Коли розпався Радянський Союз, з’явилося багато програм обміну між Україною й Америкою. Одна з них направляла українських журналістів до Америки, інша – американських до України. Мені випало поїхати до України, тому я поїхав до Києва, Харкова й Одеси, де викладав журналістику, розповідав про неї та мій досвід в американській журналістиці. Звісно, я не знав української та спілкувався через перекладача. Але я закохався в Україну, її людей та історію дуже швидко та повертався до України навіть тоді, коли тут не працював. Я повертався сюди щороку туристом чи просто гостем.

: Нещодавно змінився власник Kyiv Post, а скільки взагалі було власників?

Б.Боннер: Нам пощастило – за 23 роки змінилося всього три власники. На щастя, всі вони були прихильниками незалежної журналістики. Джед Санден – власник-засновник та видавець із 1995-го по 2009 рік. Він продав видання британському громадянину Мохаммадові Захуру, який був власником із 2009-го до 21 березня цього року. Наразі нашим власником є Аднан Ківан, сирієць за походженням, який мешкає в Україні з 1980 року. Фізично він перебуває в Одесі, але часто приїздить до Києва.

Нам дуже пощастило, що всі наші власники відстоюють свободу слова, редакційну незалежність, демократію, західну інтеграцію України з ЄС і НАТО тощо. Нам пощастило, що всі вони давали й дають нам незалежність та свободу від політичного тиску.

: Що змінюється в Kyiv Post зі зміною власників? Можливо, змінилися передовиці чи сфери інтерв’ю?

Б.Боннер: Це дуже гарне запитання. Ми не змінилися, тобто наш принцип – редакційна незалежність – не змінився. Кожен із власників має свої інтереси. Наприклад, Аднан Ківан цікавиться Сирією, бо звідти родом. Ми приділяємо увагу паралелям між війною в Україні й війною в Сирії. Очевидно, що найбільша паралель – втручання Росії. Фактично якісь люди, які воювали проти України на Донбасі, перемістилися до Сирії, вони їздять туди-сюди. Ще є дуже багато подібного.

Крім того, Аднан Ківан бажає інвестувати в Kyiv Post більше, ніж попередні власники, й уже інвестував. Тому ми вже маємо кореспондентів у Вашингтоні й Канаді, а також кореспондента з Брюсселю, який пише на теми відносин Європи й України. Тож гадаємо, що найкращі дні – попереду. З нетерпінням чекаємо цих кращих днів, Kyiv Post пощастило мати хорошого власника.

Вважаю, нам пощастило, що англійська міжнародна мова і що видавати міжнародну газету англійською велика перевага для українців. Адже це відкриває Україну англомовному світу, а зовнішній світ відкривається Україні.

: Яке значення Kyiv Post має для України?

Б.Боннер: Вважаю, нам пощастило, що англійська – міжнародна мова і що видавати міжнародну газету англійською – велика перевага для українців. Адже це відкриває Україну англомовному світу, а зовнішній світ відкривається Україні. Більшість наших онлайн-читачів – близько 75% – мешкають за кордоном, ще 25% – в Україні.

Іноземці не завжди мають змогу читати російською чи українською, але вони мають розуміти, що саме відбувається в Україні. Ми надаємо їм таку можливість. І дотримуємося найвищих західних стандартів журналістики: чесності, прозорості, точності.

Ми прагнемо бути газетою, яку хочуть читати в Україні й за її межами, це теж є частиною нашої місії. Ми віримо в українську державність. Ми віримо в українську демократію. Ми віримо в українську мову, а також вважаємо, що майбутнє України – у спілкуванні англійською, у відкритості світові та у вступі до НАТО і ЄС, а також у зростанні рівня процвітання України, у створенні вільного ринку та конкурентоспроможної економіки.

Країни, де більшість знає англійську, мають тенденцію бути процвітаючими й відкритішими, а також милосердними й розуміючими.

Україна – гарне місце. Українці є чудовими учнями: зверніть увагу, скількома мовами вони розмовляють – російською й українською, багато хто володіє ще одною, наприклад, англійською, французькою чи німецькою.

: Нещодавно на Фейсбуці я бачила фото Вашого подарунка на день народження. Це була футболка з написом: «95% роботи та 5% відпочинку».

Б.Боннер: Напевно, мої колеги натякають мені, що ще треба й жити. Як ви знаєте, робочі дні в журналістиці вкрай довгі, та я відчуваю себе дуже прив’язаним до неї… Іноді відчуваю себе наче одруженим з газетою, ніби це моє справжнє кохання. Мабуть, мушу конче покращити ці проценти, більше відпочивати й розслаблятися.

Але Україна – й жорстке місце. Якщо ми хочемо залишитися в бізнесі, мусимо важко працювати. Ми пережили дві революції, одну війну, яка й досі триває. Реклама переживає не найкращі часи, економіка не дуже здорова, тож якщо хочете вижити, маєте працювати багато й наполегливо.

Ми боремося за краще майбутнє й хочемо, щоб Україна й українці насолоджувалися цим кращим майбутнім, адже вони на це заслуговують.

: Чим Ви займаєтеся в ці 5% відпочинку, може, якимось хобі?

Б.Боннер: Я намагаюся подорожувати, люблю це, люблю плавання та спорт, піші прогулянки, друзів, сім’ю. Щиро кажучи, життя відповідає мені взаємністю. Я хотів би йти з роботи раніше та насолоджуватися літом – Київ і Україна загалом мають багато цікавого.

На жаль, досі багато хто боїться приїздити до України – інвестувати чи як турист. Робота над цим – також частина нашої місії. Ми мали б дуже багато переваг, якби Україна процвітала, отримувала вдвічі або й утричі більше інвестицій, стала туристичним центром.

Вважаю, що це реально! Як на мене, найкращі дні для України ще попереду. Вочевидь, серйозні історичні питання з Росією продовжують гальмувати розвиток України, маємо серйозні проблеми. Але порівняно з часом 22 років тому, коли я вперше приїхав до України, зараз країна має значно кращу позицію. Наша роль у Kyiv Post – спонукати й надихати людей інвестувати в країну та приїздити сюди.

Ми не збираємося розглядати Україну через рожеві окуляри. Ми звертаємо увагу на її проблеми. Не тому, що негативно налаштовані чи бачимо лише поганий бік українського життя. Ми звертаємо увагу на проблеми, бо хочемо, щоб їх було вирішено. Ми віримо в Україну.

Я американець, але більшість наших працівників – українці. Ми віримо в цю націю, ми тут живемо й боремося тут. Насправді ми навіть ладні тут померти! На мою думку, кожен мав зробити свій вибір протягом революції: залишитися та боротися або втекти. Гадаю, кожен із нас вибрав «залишитися та боротися». Ми боремося за краще майбутнє й хочемо, щоб Україна й українці насолоджувалися ним, адже вони заслуговують на це. Я американець, я гість в Україні, але Україна – мій дім уже 10 років. Якщо рахувати час, коли я бував тут наїздами, то я з Україною вже 22 роки. І відчуваю, що це мій другий дім. Я пишаюся, що американець, але Україна – місце, де я вирішив жити.

Найкращі газети видаються в тих країнах, де люди підтримують свободу преси, і це стає дедалі важливішим.

: Які проблеми Вам траплялися за час існування газети?

Б.Боннер: Наразі тут не дуже добрий фінансовий, економічний та рекламний клімат. Найкращі газети видаються в тих країнах, де люди підтримують свободу преси, і це стає дедалі важливішим. То як же вони підтримують її?

Реклама, передплата. Сучасна модель бізнесу – отримання більшої частини доходів від читачів. Для цього треба будувати взаємовідносини з ними та надавати їм те, що вони хочуть.

Політичний клімат кращий, але ж знову-таки – порівнюючи з чим? Коли я вперше приїхав сюди, журналістам розказували, що писати, а чого не можна, вони мали наставників у державних установах. Якщо ти писав таке, що їм не подобалося, вони телефонували й тиснули, доки написане не змінювали. Це й досі іноді трапляється, особливо зараз, під час виборів, коли власники тиснуть на свої видання для підтримки певного кандидата.

Ми збираємося протистояти тиску. Віримо, що наші читачі, рекламодавці та передплатники хочуть знати, що саме ми, а не хтось інший, вважаємо правдою.

Ми не популярні в колах Порошенка, Тимошенко, когось із політиків, які хочуть, щоб про них писали гарно. І непопулярні ми через наші матеріали й погляди. Але вірю, що ми чинимо правильно.

Якщо бажаєте поговорити про погрози часів Януковича, то ми пережили три великі «наїзди». Мене було звільнено двічі. Одного разу це трапилося через спробу цензури під тиском із боку міністра сільського господарства, який зараз утік і був під слідством за корупцію. Він вимагав від нашого власника, щоб я зняв матеріал про нього, а я відмовився це робити. Але я повернувся до роботи. Дякую Мухаммаду Захуру.

Двічі нас намагалися купити. Одного разу це був Сергій Курченко, другого – Дмитро Фірташ, який також позивався проти нас до Лондонського суду через нібито наклеп – за статтю, яка, на мою думку, була звичайною статтею. Цим судовим позовом Kyiv Post намагалися закрити. Власник захистив нас. Ми виграли справу й поки що більше не мали проблем.

Тож продовжуючи відповідь на запитання, скажу, що наразі ми стикаємося переважно з економічними проблемами, а не політичними.

Знаєте, ціна свободи – вічна пильність. Якщо хочете мати свободу слова, завжди є хтось, хто хоче цьому завадити. Якщо ви справді прагнете свободи слова, за неї потрібно боротися.

Ви, напевно, бачите таку тенденцію у світі: демократія відступає, авторитарність і цензура зростають. Тому я гадаю, що всі вільні люди, у тому числі й українці, повинні й далі боротися за свободу, справедливість і чесність, щоб жити так, як самі того хочуть.

: Як Ви оцінюєте інвестиційний клімат в Україні?

Б.Боннер: Якщо об’єктивно, то цифри страшні. Минулого року Україна залучила лише два мільярди доларів прямих іноземних інвестицій, а всього за роки незалежності – менше, ніж 50 мільярдів доларів. Це дуже низька цифра, особливо з огляду на сильне падіння гривні. Що робити? Адже наш рівень і так нижчий, ніж рівень багатьох сусідів, наприклад, Польщі й інших країн, які приєдналися до ЄС. Треба працювати над цим. Економіку можна відновити тільки через інвестиції, саме через це нам потрібно залучати значно більше інвестицій в Україну.

Олігархи не терплять конкуренції, вони хочуть утримати у своїх руках весь економічний пиріг та всі впливові сектори, тому й створюють бюрократичні перешкоди.

: Як Ви вважаєте, курс долара – це основна причина, чому інвестори не хочуть приїздити до України, чи є якісь інші?

Б.Боннер: Ні, ні, ні. Опитування за опитуванням чітко визначають такими причинами корупцію, відсутність верховенства права й захисту власності, а також бюрократію. Крок за кроком Україна має створити систему, яка чинить правосуддя та карає злодіїв. Україна має подолати корупцію та зняти недоторканість із парламентаріїв, які вважають, що красти – нормально. Такі мають правову безкарність, це й є олігархічна економіка.

Олігархи не терплять конкуренції, вони хочуть утримати у своїх руках весь економічний пиріг та всі впливові сектори, тому й створюють бюрократичні перешкоди та економіку, базовану на фаворитах. Вони роблять гроші на підприємствах державної власності – таке треба припиняти! Це – етап тривалої боротьби. Іноді ситуація покращується, але ми не можемо назвати це проривом.

Верховенство права, боротьба з корупцією, покарання корупціонерів – усе це має бути, щоб іноземні інвестори в Україні почувалися в безпеці та розуміли, що їхню власність теж захищено й вони можуть інвестувати мільярди в банківський сектор. За останні 10 років в українських платників податків було вкрадено 20 мільярдів доларів. У часи Януковича лише з одного банку було вкрадено 6 мільярдів доларів, і не було жодного переслідування Ігоря Коломойського за шахрайство. Дуже маленький відсоток украдених вкладів було повернено. Поки це триває, поки хтось може безкарно обкрадати українців, доброго інвестиційного клімату не буде. Це не думка Брайана Боннера, це думка всіх людей, які стежать за ситуацією в країні.

Ми хочемо створити кращі умови, щоб люди заробляли гроші тут, в Україні, щоб Україна була заможною країною. Немає жодних причин українцям бути бідними. Ця нація має бути заможною та повноправною частиною ЄС

: Ви є членом асоціації ЕВА. Яка була головна мета Вашого членства?

Б.Боннер: Знаєте, EBA – це дуже велика й потужна організація, яка налічує понад 900 членів. Гадаю навіть, що її вплив і сила можуть бути ще більшими. Ми маємо можливість бути впливовішим голосом для бізнесу. Я подався в члени правління асоціації і, на щастя, був обраний. Kyiv Post завжди був на стороні бізнесу й інвестицій. Ми висвітлювали всі проблеми бізнес-спільноти. І я гадав, що це – ще один спосіб вести дискусію і впливати на державну політику, бо багато підприємств і компаній упевнені: якщо вони заробляють гроші, то все гаразд.

Однак треба дивитися на це під іншим кутом, а саме: як краще для цілої України й українців.

Це справді хороша платформа для спостереження за впливом на різні сектори й на політиків, для презентування бізнесу й розуміння нагальних проблем. Бо є не тільки мінуси. Багато людей усе ще заробляють гроші.

Українці – дуже розумні й підприємливі, у них багато переваг в ІТ, сільському господарстві й виробництві. Ми очікуємо, що туризм також розвиватиметься. Бачимо, як зростає готельна індустрія, сильнішає економіка, але повинні ставати ще кращими. Адже ми втрачаємо талановитих молодих людей, які виїжджають з країни, бо бачать кращі можливості. Якщо, скажімо, тут вони заробляють 300 євро щомісяця, а в Польщі рівень їхнього заробітку становить 1000 євро, – вибір очевидний.

Патріотизм зростає й багато людей планують залишитися, але якщо економічних альтернатив немає, вони їдуть туди, де вони є, особливо якщо люди працьовиті й освічені, як і багато українців, що знають більше, ніж одну мову. Отже, нам потрібно створити середовище, де політики працюють на користь громадськості, а не власних бізнес-інтересів. Нам потрібні політики, які переймаються насамперед інтересами свого народу, а не власного бізнесу.

Ми хочемо створити кращі умови, щоб люди заробляли гроші тут, в Україні, щоб Україна була заможною країною. Немає жодних причин українцям бути бідними. Ця нація має бути заможною та повноправною частиною ЄС. Нам треба побороти корупцію й безкарність, забезпечити верховенство права, систему юрисдикції, сприятливе середовище для інвесторів, щоб ми могли бачити, як зовнішній капітал надходить до України. Саме для цього працює EBA. Також Асоціація захищає інтереси своїх членів, яких у нас фактично 960. Це означає, що ми багато знаємо про економіку й проблеми, з якими зіштовхуємось, і коли маємо ці знання, то можемо ефективніше протидіяти лобістам, які блокують прогрес. Байдуже де – чи на Банковій в Адміністрації Президента, чи в парламенті, чи в Кабінеті Міністрів, чи деінде.

: Як Ви оцінюєте свою позицію в асоціації EBA?

Б.Боннер: Я лише один із 16 членів правління, ми зустрічаємося раз на місяць та спілкуємося з урядовцями, іноді проводимо групові зустрічі з президентом. Я мушу захищати правильні позиції і, крім того, хотів приєднатися, адже серед них не було жодного представника засобів масової інформації. Я журналіст і вважаю, що наш сектор є важливим. На жаль, олігархи домінують в інформаційному полі, бо володіють телеканалами, і на жаль, це не прибутковий сектор, але важливий. Подивіться на проблем, з якими ми зіштовхуємося: пропаганда, фейкові новини. Що більше надійної інформації матимемо, якщо зможемо перетворити український медіа-сектор на справжній, навіть прибутковий бізнес, то вільнішою буде преса, свобода слова – сильнішою, а інформація – точнішою.

: На Вашу думку, які часи були найкращими для бізнесу в Україні?

Б.Боннер: Теперішні роки набагато кращі за 1990-ті. Ми спостерігали кредитну бульбашку в 2006, 2007, 2008 роках. Доходи людей зростали без реальних причин, а потім усе ішло шкереберть. Найвищий ВВП становив 183 мільярдів доларів.

Україна заможніша, ніж показує офіційна статистика, адже 33% чи 40%, або навіть 50% прибутку перебуває в тіні, тож його не враховано.

183 мільярди доларів, які ми мали у 2013 році, скоротилися до 90 мільярдів 2015 року, а тепер ми повертаємося до 100 мільярдів доларів. Для країни, де мешкає 42 мільйони людей, цього замало. Наприклад, у Данії проживає менше, ніж шість мільйонів осіб, але їхній ВВП – 316 мільярдів доларів, що втричі більше за український, тоді як населення України в сім разів більше. Ми не можемо так жити. Ми не маємо підстав бути бідними. Ті, хто блокують позитивні зміни, мають більше влади, ніж ті, хто хоче змін. Але ми знаємо, що незадоволені чимось українці зрештою можуть повстати.

: Містере Боннер, Ви часто виїжджаєте за кордон. Що люди з тих країн знають про Україну?

Б.Боннер: Вони вже знають про Україну дещо більше з часів революції й початку війни. Ми рухаємося в правильному напрямку, але українська ідентичність усе ще потребує розвитку як усередині країни, так і зовні. Це те, чим займається Kyiv Post, бо англомовні читачі повинні знати правдиву історію України, справжню економічну ситуацію й те, чим ми відрізняємося від росіян.

Яку роль Росія грає в Україні? Я з покоління, коли ще був Радянський Союз, але всі країни, безумовно, не були чимось єдиним. Багато американських українців, канадських українців, що живуть за кордоном, зберегли національну окремішність. Нинішня Росія – це Росія Путіна, який бачить українців і росіян як один народ. Вибачте, але це не так.

Що довше триватиме війна, то гірше. Війна мусить скінчитися вже завтра, бо Україна зазнає великого болю. Але що довше вона триватиме, то більше українців повернуться спиною до російської моделі, бо модель Путіна не несе нічого хорошого Україні.

Я вважаю, що демократія – найкраща модель для України й українців. Маємо посилити наші голоси, щоб досягти цієї мети: вважаю, українці дуже добре вміють це робити. Україна отримала безвізовий режим, тому її громадяни частіше подорожують по світу, усе більше українців говорить англійською – і нею вони висловлюють свої думки. Можуть розказати, що Україна – це нація, розповісти історію країни, поділитися її мріями.

І ми намагаємося максимально відобразити такі цінності й ідентичність України в нашому виданні Kyiv Post.

Читайте також: Щоб бути успішним в Україні, потрібно забути все, що ти знав до входження на її рино

Читайте новини в нашому додатку!
Google Play: https://play.google.com/store/apps/details?id=ua.com.grodas.ldaily&hl=ru
App Store: https://itunes.apple.com/us/app/ldaily/id1354384907?l=uk&ls=1&mt=8

Зверніть увагу!
«СНН ГРУП» володіє винятковими авторськими правами на інформацію, розміщену в даній статті.
Автор має виключне право контролювати використання даного матеріалу, що означає заборону на використання даної інформації без його згоди. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, фото, малюнки, інші матеріали.
Будь-яке використання матеріалу/інформації  або будь-яку його частину з даної статті без письмової згоди автора заборонено.
Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо. У разі виявлених порушень автор має право на захист авторських прав в порядку, передбаченому ст. 50-53 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

 

  •  
  •  

Напишіть коментар