Аналітика

Становлення корпоративного управління в Україні

Відповідно до даних Державної служби статистики на 1 січня 2017 р. в Україні зареєстровано 15 тисяч 206 акціонерних товариств, з них публічних акціонерних товариств – 3 тисячі 122 товариства. Незважаючи на 25-річний ювілей української державності, лише нещодавно національний бізнес почав переосмислювати систему управління та ефективного впровадження світового досвіду корпоративного управління. Щоправда, це явище в Україні настільки молоде, що не всі розуміють того, що створення корпорацій не тотожне появі ефективної системи корпоративного управління.

Корпоративне управління – це система правил, методів та процедур, завдяки яким відбувається управління компанією та система взаємовідносин між усіма зацікавленими сторонами корпорації. Метою ефективного корпоративного управління має бути досягнення оптимального балансу інтересів усіх сторін: акціонерів, менеджменту, клієнтів, постачальників, фінансистів, держави та суспільства. Корпоративне управління охоплює практично усі сфери – від планів дії та внутрішнього контролю до оцінювання ефективності виробництва та розкриття інформації. Рівень досконалості цієї системи показує інвестору та суспільству ефективність та перспективи компанії, а отже, – її потенціал на відповідному ринку. Її ж розбалансованість або неправильне оцінювання ризиків призводить до неефективної роботи компанії або зменшення періоду ефективної діяльності, розквіту тощо.

Як зароджувалось корпоративне управління

Історію української корпоратизації можна умовно розділити на два періоди: до-Радянську та після-Радянську. В найбільших містах України, що входила до складу  Російської Імперії, у кінці IX-ого та у перше десятиріччя XX-ого століть функціонували великі та потужні корпоративні підприємства та досить багато малих, але ефективних товариств. За рівнем концентрації промислового виробництва Україна займала одне з перших місць у світі. На великих підприємствах тоді працювало понад 44% усіх робітників (у США – 33%). Такий стан справ сприяв процесу монополізації, яка і розпочалася у окремих галузях вітчизняної економіки.

Могутні синдикати мали величезні потужності виробництв. Наприклад, один з таких синдикатів «Продуголь», який був утворений у 1904 р., об’єднував у собі 18 акціонерних товариств та контролював 75% видобутку кам’яного вугілля у Донецькому басейні. Але рівно століття тому відомі події, що сколихнули тодішню Імперію, на довгі роки заморозили історію української корпоратизації. Значну частину підприємств було ліквідовано, а їхнє майно націоналізували. Акціонерні товариства за участю держави та жорстким її контролем збереглись лише у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Остання спроба формувати акціонерні відносини у рамках державного сектору була здійснена шляхом випуску акцій трудового колективу і акцій підприємства, відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР «Про випуск підприємствами й організаціями цінних паперів у жовтні 1988 р.». З огляду на те, що значного поширення цей випуск не отримав, у 1992 р. він був припинений.

Формування нової історії

Новітня історія корпоративного управління почалася  після отримання країною Незалежності та прийняття  Закону України «Про господарські товариства». Він визначив акціонерні товариства як самостійну форму та закріпив правові основи їх створення та функціонування. Але корпоративні відносини, які впроваджувалися у той час, були вкрай недосконалими: позбавлення прав «дрібних» акціонерів, схеми перетворення ВАТ у ЗАТ за зацікавленістю менеджменту корпорацій, множинні реєстри акціонерів та рейдерські атаки. Окремою серйозною проблемою була корпоратизація приватизованих підприємств, яка тривала протягом довгих років і засвідчила свою досить низьку ефективність. У 2008 р., з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства», розпочався новий етап історії корпоратизації вітчизняного виробництва. Цей нормативний акт став результатом боротьби, старань та надзвичайних зусиль широкого кола професіоналів, у тому числі – іноземних.

Дослідження системи корпоративного управління, проведеного KPMG у вересні 2013 р., показало, що більш-менш ефективно сформовані системи корпоративного управління насправді почали з’являтись ще до прийняття Закону – у 2005 р. А після його прийняття кількість компаній, які почали застосовувати такі інструменти, підскочила у десять разів. Крім того, у 2014 р. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку затвердила нову редакцію стратегічно важливого документа – Принципи корпоративного управління. Він не лише систематизував статус та механізми реалізації положень корпоративного управління, але й узагальнив світові тенденції розвитку у цій сфері, оскільки був створений на базі Принципів корпоративного управління ОЕСР. Прийнято вважати, що саме цей документ узагальнює глобальне бачення складових ефективного корпоративного управління.

Та не дивлячись на прийняття досить широкої нормативної бази, багато проблем все ще не вирішено. Корпоративне управління в цілому залишилось на досить невисокому рівні. Серед найважливіших проблем та завдань для його вдосконалення можна виділити такі:

  • низький рівень захисту прав акціонерів,
  • проблеми розкриття інформації та проблеми прозорості діяльності загалом,
  • вирішення проблем корпоративного управління на державних підприємствах,
  • поступове звуження обсягів фондового ринку та все більше скорочення кількості компаній, які можуть пройти лістинг на біржі через усе більшу жорсткість вимог до таких компаній,
  • відсутність нормативного закріплення обов’язкової посади корпоративного секретаря,
  • невміння та небажання менеджменту корпорацій враховувати інтереси та оцінювати вплив стейкхолдерів (як внутрішніх, так і зовнішніх),
  • відсутність збалансованої системи управління ризиками, все ще недосконале законодавство та державне регулювання.

Практичне впровадження системи

Щодо практичного впровадження корпоративного управління, показовим по ситуації, що склалась в Україні може слугувати дослідження Рейтингового агентства IBI-Rating у березні-квітні 2016 р. серед комерційних банків України. Дослідження показало (11 учасників), що загалом посилення регуляторних вимог сприяло покращенню корпоративного управління у банківській системі. Попри це, далеко не всі банки спираються на прогресивні принципи корпоративного управління, а багатьма банками виконуються лише обов’язкові вимоги законодавства у цій сфері, а рекомендації та світовий досвід втілюються лише небагатьма та частково. Виявилось, що середньозважений рівень відповідності банків прогресивним міжнародним та українським принципам корпоративного управління та досвіду впровадження новацій у цій сфері досить низький та вказує на наявність значного ризику акціонерів, інвесторів та стейкхолдерів.

В цілому позитивним є те, що відсоток компаній, які успішно впровадили у себе систему корпоративного управління, невпинно зростає. Ще до обов’язкового закріплення посади корпоративного секретаря/директора багато компаній вводять таку посаду як обов’язкову. Рейтингове агентство IBI-Rating у 2016 р. провело дослідження, в рамках якого проаналізовані показники корпоративного управління 55 компаній, акції яких торгуються на міжнародних та українських фондових біржах: 12 компаній, акції яких торгуються на міжнародних фондових біржах, та 43 компанії, акції яких торгуються на українських фондових біржах. За результатами дослідження було визначено їх рейтинги за рівнем корпоративного управління.

Серед компаній, акції яких торгуються на міжнародних площадках, у першій п’ятірці з найвищим рейтингом були: ASTARTA HOLDING N.V, KERNEL HOLDING S.A., Industrial Milk Company, Ovostar Union, Cadogan Petroleum.

Серед компаній, акції яких торгуються на українських площадках, до першої п’ятірки ввійшли: “Укртелеком”, Концерн Галнафтогаз, Фармак, Київенерго, “ЦЕНТРЕНЕРГО”.

Нині держава лобіює прийняття Закону «Про корпоративне управління», який має реформувати, а де-факто – впровадити систему ефективного корпоративного управління на усіх видах державних підприємств.

  •  

Напишіть коментар