Аналітика

Нова приватизація: велика й маленька

Цього разу приватизація в Україні йде двома хвилями: спочатку «велика», дещо пізніше – «мала». Червень оголошено початком процесу. Урядовці налаштовані оптимістично, проте експерти – переважно критично.

Критика теперішньої приватизації стосується як економічних очікувань, так і суспільно-політичних чинників, тобто шпарин у законодавстві, які нібито дозволять багаторічним головним гравцям ринку, головно від Росії, утримати позиції.

Нинішня класифікація об’єктів приватизації покликана спростити сам її процес. Замість колишніх шести груп об’єктів тепер ідеться про дві: «мала» приватизація стосуватиметься майна вартістю до 250 млн грн, а «велика» – вартістю понад 250 млн.

Хвилі приватизації

На початку червня Фонд держмайна (ФДМ) оголосив про першу хвилю – початок приватизації 22-х великих підприємств, а незабаром слід очікувати на другу – приватизацію решти 700-та, менших. Найближчим часом оголосять конкурс на відбір так званих радників, про які йтиметься далі, аби восени вийти на фінішну пряму. 22 підписані урядом накази великої приватизації – перший великий перелік підприємств для продажу за останні щонайменше 10 років.

Правила

Продавати об’єкти великої приватизації можна тільки на аукціонах, причому на затверджених урядом умовах і з залученням вже згаданого радника – одного з міжнародних інвестиційних банків чи аудиторських компаній. Завдання його – після вивчення ситуації рекомендувати ФДМ і Кабміну стартову ціну та підготувати інформаційний пакет. Без радника продавати великий об’єкт можна тільки на аукціоні з дещо суворішими умовами.

Об’єкти малої приватизації повинні продаватися виключно на електронних торгах. Проводити аукціон можна суворо в визначений час – не раніше 20 днів після публікації про продаж, але не пізніше 35-го дня цієї публікації. Якщо аукціон не відбувся, об’єкт пропонується викупити за зниженою ціною, або проводиться аукціон за методом покрокового зниження стартової ціни на 50%, який може відбутися навіть за наявності тільки одного учасника. Продаж держоб’єктів, переданих в оренду, також проводиться через аукціони.

 За новим законом потенційний покупець сам може ініціювати приватизацію, навіть якщо актив не включено до переліку для приватизації. В цьому випадку ФДМ протягом трьох днів після отримання заявки від покупця звертається до відповідного міністерства за згодою його приватизувати. Ухвалити відповідне рішення орган управління повинен за наступні 15 днів.

Оптимісти й песимісти

В Уряді очікують, що приватизація пожвавить інвестування в промисловість, особливо сподіваючись на успіх нової формули продажу невеликих підприємств, а саме через систему ProZorro, тобто відкрито й публічно. За словами прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, стратегічно важливі великі активи залишаться у державній власності, а ті, де можна залучити капітал для оновлення технологій і примноження робочих місць, пройдуть підготовку із залученням відомих світових радників.

Песимісти тим часом нагадують, що кожна попередня приватизація з року в рік провалювалася, та вважають, що вона й надалі буде законсервованою через недостатньо добрий бізнес-клімат і низькі інвестиційні рейтинги України. Досі приватизації були хаотичними, неконкурентними й непрозорими, а їхні результати є одними з найгірших у світі. Критики ж нинішньої приватизації визнають ціни виставлених об’єктів набагато нижчими за потенційні, які нібито можна було правити ще кілька років тому і навіть рік тому. Зважаючи на багаторічний досвід, песимісти очікують, що приватизація може не взяти запланований темп через політичну боротьбу перед виборами, яка може завадити урядові ухвалювати непопулярні й ризикові рішення.

Критики також дорікають приватизаторам скасуванням передприватизаційної підготовки, обов’язковим елементом якої була інвентаризація усіх активів підприємств і перевірка діяльності їхнього керівництва, що створює загрозу амністії злочинних доприватизаційних оборудок.

Участь радника на об’єктах великої приватизації, на відміну від уряду, його критики трактують негативно, вважаючи, що це несе небезпеку значного заниження ціни об’єктів і, відповідно, бюджетних надходжень. Тим же нібито загрожує й передбачена для визначення ціни об’єктів малої приватизації формула “балансова вартість мінус кредиторська заборгованість“, яка здатна посприяти схемам умисного укладання керівником невигідних для підприємства угод напередодні приватизації.

Також закидається, що за суттєвого збільшення майнового цензу та скасування критерія чисельності працівників при віднесені об’єктів до малої приватизації на Prozorro-аукціон можуть потрапити середні й навіть стратегічні, наприклад, наукові підприємства.

Багато сумнівів викликає приватизація без включення прав на земельну ділянку, яка закладає потенційний конфлікт між власником приватизованого об’єкту і власником земельної ділянки, яка раніше входила до складу підприємства. Земельна ділянка взагалі інколи є єдиним цінним активом багатьох занедбаних підприємств. Оформлення на неї правовстановлюючих документів та включення до статутного капіталу значно підвищило б інвестиційну привабливість і вартість таких підприємств при їхньому продажі.

Крім того, широкий простір для зловживань створює узаконення мораторію на банкрутство з дня прийняття рішення про приватизацію до спливу одного року з часу її завершення, а це суттєво погіршить умови кредитування підприємств держсектору.

Перелічені закиди критиків дійсно можуть виявитися справедливими, але остаточно їхню доречність все ж визначить практика. Зрештою, політична складова ідентичності деяких песимістів щодо теперішньої приватизації говорить про те, що будь-який приватизаційний процес, ними не контрольований, апріорі є непідходящим.

Фактор Росії й офшорів

Згідно із законом, купити у держави власність не зможуть не тільки інші держпідприємства і працівники ФДМ, але й радники, яких залучатимуть до процесу приватизації великих об’єктів. Новинкою є також новий фігурант дефініції закону – країна-агресор Росія, чиї резиденти й пов’язані з нею особи не зможуть брати участі в торгах. Крім того, не зможуть позмагатися за право сласності особи з реєстрацією в офшорних зонах і ті, з якими вже розривали аналогічний договір купівлі-продажу.

Експерти, проте, зазначають, що купівля резидентами держави-агресора українських активів все ж буде можливою, якщо вони не є юридичними особами з істотною участю держави-агресора. А оскільки закон не передбачає належного моніторингу змін у структурі власності покупця, то один постприватизаційний “навмисно-безнадійний” кредит у російському держбанку зможе змінити структуру власності покупця на користь держави-агресора.

За новим законом, зареєстровані в офшорних зонах чи країнах з “чорного списку” FATF компанії допускатимуться до приватизації, якщо їхня частка у статутному капіталі покупця становитиме менше 50%. Тобто на тлі світової тенденції посилення боротьби із податковими гаванями Україна фактично зміцнює позиції офшорних компаній. Нагадаємо, що до цього року діяла повна заборона таким компаніям брати участь у приватизації.

Серед критиків приватизації є не тільки ті, які сперечаються про деталі її проведення, але також і повні або часткові противники її проведення. Вони нагадують, що приватизація є лише одним із можливих управлінських рішень щодо об’єктів держвласності і, наприклад, у Франції, Англії й інших розвинутих країнах приватизація/націоналізація змінюють одна одну та мають циклічний характер.

Крім того, вони вважають, що розпродаж держактивів не припустимий без “роботи над помилками” щодо вже приватизованого майна. Йдеться, серед іншого, про запровадження грошових компенсацій за раніше приватизовані великі стратегічні об’єкти за прикладом Великобританії, де у 2007 році до бюджету стягнуто 10 млрд фунтів одноразового податку. Це відновило би справедливість і суспільну довіру до приватизаційних процесів.

  •  

Напишіть коментар