Інтерв'ю Новини

«Наша принципова позиція – не давати хабарів. Так легше. Якщо скерували по великому колу, підемо по великому колу»

gavrylchik_a_vЦікава зворотня практика українських підприємств з іноземними інвестиціями: не ми до європейців, а вони до нас їдуть вчитися, щоб потім поширювати набутий досвід у своїй країні. Така особливість стала відмінною рисою українсько-німецького Nexans, який зводить вже третій завод у Львівській області, випереджаючи за якістю товару усі компанії групи Elektrokontakt GmbH.     

Розмова вийшла теплою і дружньою, зовсім не схожою на стандартне інтерв’ю із бізнесменом, особливо, коли йдеться про таку потужну компанію, як Nexans. Ексклюзивно для LawyersDaily  директор «Електроконтакт Україна», дочірньої компанії німецького підприємства Elektrokontakt GmbH, яке належить відомому французькому концерну Nexans, Гаврильчик Андрій Васильович розповів про те, як здобувалася згода засновників на будівництво третього заводу, чим українські інженери здивували інвесторів, і чому на німецьких заводах працюють виключно українці.

LD: Пане Андрію, розкажіть, будь-ласка, про  плани та перспективи розвитку компанії «Електроконтакт Україна»? Можливо, невдовзі варто очікувати на четвертий завод?  

zolochiv_zavod

Гаврильчик А. В. : Я пишаюся тим, що саме наше підприємство має дуже добру репутацію. Ми працюємо в Україні з 2007 року. Перший завод звели у місті Перемишляни, у 2011 році ми розпочали завод у місті Золочеві і ось зараз, у 2016 році, будуємо третій завод у місті Броди.  Тож ми завжди рухаємось і маємо для того кілька причин.

Перша – це якісна продукція. Коли у 2007 році ми розпочали працювати над першим виробництвом, а у 2008 році почалася криза, і чи зможемо ми розвиватися було абсолютно незрозуміло. Тоді на підприємстві працювало до 100 осіб. І тим не менше ми показали, що ми в змозі виконувати замовлення, забезпечуючи якість продукції.

До речі щодо якості: компанія «Електроконтакт Україна» має найкращу репутацію у групі компаній «Elektrokontakt GmbH, заводи якої розташовані у багатьох країнах світу, – у Чехії, Словаччині, Китаї, Тунісі, Мексиці. І Україна поміж них вирізняється саме якістю виробничої ї продукції.

Друга – це фінансові показники. Йдеться не про рівень зарплати, яку в нас звикли порівнювати із зарплатнею у Євросоюзі, ні. А мається на увазі – продуктивність, з якою працюють робітники на виробництві і ефективність налагодження виробничих процесів. І та ж сама якість продукції. І саме комплекс цих показників робить нас привабливими і такими, що заслуговують на повагу.

Тому відповідаючи на запитання чи буде четвертий завод – сказати напевно не можу. До будівництва третього заводу ми підходили з іншою концепцією у порівнянні із тим, як ми робили це у перших випадках. Що мається на увазі? У першому і другому випадку  підприємство працювало за схемою оренди приміщень, потім реконструкції і організації виробництва. На третьому заводі, у Бродах, було інакше. Ми запропонували керівництву збудувати новий сучасний завод. Ймовірність того, що нам це погодять дорівнювалася приблизно 10%-15%. Та й ми самі не дуже у це вірили, але нам вдалося переконати керівництво, що бродівське будівництво цього вартує, і почати успішно проектувати. Перша  черга заводу має площу понад 20 тисяч квадратних метрів. І коли ми його запустимо, а ці 20 тисяч стануть успішними, тоді ми зможемо запустити і другу чергу, а це ще приблизно 15 тисяч квадратних метрів. Отже, якщо усі наші оптимістичні плани здійсняться, на наступні 5 років нам є чим займатися.

LD: Пане Андрію, наведіть приклад, який засвідчує, що українська продукція «Елетроконтакт-Україна», не поступається якістю іншим компаніям Elektrokontakt GmbH?   

Гаврильчик А.В.: У нас сьогодні навчається керівник технічного відділу з Болгарії. Він приїхав до нас перейняти виробничий досвід, його вчать наші інженери, керівники технічного відділу. Йдеться про забезпечення виробничих процесів та про організацію. Таким чином він переймає український досвід, який поїде поширювати на виробничому підрозділі у Болгарії.

LD: Назвіть своїх конкурентів, українських чи світових, хто з них найпотужніший?

Гаврильчик А.В.: Насправді конкурентів доволі багато, на Львівщині, наприклад, є, але то  конкуренти міжнародного ринку. В Україні – кожен має свої замовлення і тільки на замовлення виготовляє продукцію.

Щодо власне наших конкурентів – це компанія з іноземним капіталом, наприклад, Leoni, що теж на Львівщині, та ряд компаній на Закарпатті,  наприклад «Форшнер-Україна».

LD: Як відбувається співпраця з державними органами?

Гаврильчик А.В.: Безумовно робота в Україні має свої особливості. І ми тут, розуміючи усі реалії, від самого початку зайняли певну позицію. Вона полягала у тому, що ми принципово не даємо хабарів. І це найпростіший шлях. Інколи з’являлися такі думки, «ну скільки ж можна ходити по одному і тому ж колу, може варто віддячити комусь і вже би все давно вирішили…». Але – ні. Ми дотримуємося взятих на себе принципів, і показуємо, якщо нас скеровують ходити по великому колу, то ми підемо по великому колу і зробимо.

Перш за все, ми працюємо у правовому полі і не відчуваємо жодних гріхів за собою. І якщо ми бачимо, що хтось має до нас претензії, то наполегливо відстоюємо свої права у суді. Ми впевнені у своїх діях та у своїй правоті, бо чітко дотримуємося усіх вимог, що передбачає чинне законодавство. Однак, якщо знаходяться якісь недопрацювання, ми чесно платимо штраф.

Хочу ще додати, що коли в нас виникла нестандартна ситуація і ми зрозуміли, що самі ради вже не дамо, ми звернулися з проханням про допомогу до львівського губернатора, який допоміг нам відстояти свої ж інтереси, просто маючи гарне мислення господарника.

LD: Хто працює на вашому виробництві, скільки іноземців чи українців?

Гаврильчик А.В.:  Весь штат, який є у нас, це виключно українці, немає жодного іноземця, аж до генерального директора підприємства. Тим самим ми доводимо, що зі своїми питаннями ми справляємось самостійно на належному рівні і немає потреби когось залучати ззовні. Ми, звичайно, працюємо з колегами з інших країн, але це зовсім інша підтримка  – виключно інформування та обмін досвідом. Юристів залучаємо тільки місцевих. До речі, зовсім недавно прийняли на роботу штатного юриста, львів’янина.

Хочу додати, що багато компаній з іноземними інвестиціями на ключові посади призначають іноземців, які мають позитивний досвід роботи десь в інших країнах. Чому вважається, якщо іноземець приїхав до України, то він буде краще справлятися зі своєю роботою, ніж українець? Я так не думаю. На мій погляд, українці цілком досвідчені люди, які можуть дати собі раду краще за будь-якого іноземця, тому я переконаний, що керівник має бути місцевий, який добре знає менталітет.

L.D.: Чи використовуєте ви у виробництві таємні унікальні технології? Якщо – так, як ви  захищаєте право на них?

Гаврильчик А.В.: Стосовно виробничих технологій – є безумовно. Вони розробляються і німецькими і українськими інженерами.  Так, тут є певні ноу-хау. А що стосується будівництва, це на сто відсотків український продукт, який розробили українські архітектори.  Немає нічого такого чого би ми, українці, на місці не змогли реалізувати. Щодо нашого проекту, немає ніякої особливої думки з-за кордону. Усі ідеї – повністю наші.

Коли ми закінчили першу стадію проекту, їздили до Німеччини і презентували його там, показуючи завод, який би ми хотіли збудувати. Німецьке керівництво було приємно здивоване тим, що в Україні спроектовано на такому рівні, і скажу вам, що навіть не було ніяких запитань.

L.D.: Чому саме Львівщина? Які особливості привабили інвесторів для розвитку виробництва саме тут?

Гаврильчик А.Д.: Перша причина – це те, що близько кордон з Польщею. Друга, саме у нашому випадку, – логістика. Якщо подивитися на наші заводи, наприклад, у Перемишлянах, це 40-45 км від Львова, завод  Золочеві, у напрямку Тернополя, це від Перемишлян 30 км, завод у Бодах, також десь 40-45 км від Золочіва у напрямку Києва. Тобто ми вибудували дуже зручний і логічний для роботи ланцюжок.

До того ж, перш ніж зайти сюди, інвестори вивчали можливість інвестування, де є достатньо людських ресурсів, достатня кількість кваліфікованих кадрів, вивчалися земельні ділянки і площі, де можна розпочати виробництво. Комплекс усіх цих переваг привів іноземну компанію саме сюди, до Перемишлян, які стали такою собі відправою точкою. А вже потім, перш ніж розвивати виробництво у Золочеві, ми їздили і до Івано-Франківської області, і до Тернопільської, і якраз у нашому випадку найбільш логічно було розмістити завод у Золочеві.

L.D.: Скільки усього людей залучено до роботи на ваших виробництвах зараз? 

Гаврильчик А.В: Залучено чимало людей. У місті Перемишляни, на першому заводі, в нас працює понад 300 осіб. На другому, у Золочеві, станом на сьогодні ми маємо понад  1300 осіб, і на Бродівському виробничому  підрозділі планується десь до 1500 осіб, і це лише перша черга. Якщо буде прийнято рішення про будівництво другої черги виробництва у Бродах, то це додатково ще приблизно 1000 робочих місць. Тобто у цілому Бродівський виробничий підрозділ за усіма оптимістичними прогнозами дасть приблизно до 2500 робочих місць.

L.D.: Чи займалася компанія-засновник вибудовуваням комплексного захисту інвестицій в Україні? Я маю на увазі стратегічне планування захисту?

Звичайно, проблеми в Україні є і будуть. І відомо було, що є ряд проблем в державі, але з другого боку хочу сказати, що в кожній країні є своя специфіка і ряд своїх проблем.  І знаєте, як кажуть, вовків боятися у ліс не ходити. Звичайно, це певні ризики, але вони  передбачаються і страхуються. Завжди ведеться попередній моніторинг. Наприклад, у німецькій компанії є ряд представництв, які досліджують ситуацію в країнах, а передбачувані ризики, про які я вже зазначив, відображаються в установчих документах, які, у свою чергу, ретельно опрацьовуються. Безпосередньо робота організована таким чином, щоб усі ці ризики передбачити і максимально убезпечитися.

Спілкувалась Жанна Гаращук 

  •