Інтерв'ю Топ інтерв'ю Уроки для бізнесу

Доброчесність – найдорожчий капітал

Цього року вийшла у світ книга української письменниці та правозахисниці Віри Валлє «Корупція. Занепад соціального капіталу». У ній явище корупції розглядається як симптом застарілої хвороби, духовної, політичної й економічної несвободи української нації. У книзі виразно показано дефекти вітчизняної фасадної демократії, які становлять загрозу майбутньому країни.

У розлогому інтерв’ю для LDaily авторка розповідає про причини, які спонукали її взятися за перо, роз’яснює найголовніші тези твору та переконує у важливості співпраці громадянського суспільства, влади й бізнесу задля соціального поступу й побудови успішної України.

: Розкажіть, будь ласка, про себе.

В. Валлє: Я практикуючий юрист з економічним науковим ступенем (PhD у галузі економіки), з небайдужою громадянською позицією, яка час від часу знаходить вираження у моїх літературних творах та правоосвітній діяльності.

Професійно займаюся юриспруденцією вже 15 років. Розпочала юридичну практику в консалтингу, потім працювала в публічному секторі (у Міжнародній фінансовій корпорації, група Світового банку). Певний час займалася законотворчою діяльністю у сфері розвитку підприємництва. Уже понад 10 років працюю у великому міжнародному бізнесі. Нині очолюю юридичний і комплаєнс супровід для 25 країн в одній міжнародній корпорації.

:: Як виникла ідея написання книги?

В. Валлє: Це не перша моя книга. Ідея написати першу книгу з’явилася давно –коли я ще працювала над своєю магістерською роботою. Базою для її написання стали джерела, зібрані мною в Бібліотеці Конгресу під час навчання у Сполучених Штатах Америки. Магістерська робота про інтелектуальну власність вийшла переконлива і згодом стала моєю дисертацією, а пізніше – книгою, видання якої, на мій погляд, було корисним для українського читача, адже на той час в Україні не було подібних досліджень у галузі інтелектуальної власності. Після цього я написала ще дві книжки на цю тему, які активно використовуються фахівцями з права та входять до навчальної програми ЗВО.

Згодом написання книг стало моєю улюбленою справою: тільки тема інтелектуальної власності відійшла, з’явилися нові інтереси й орієнтири. Зокрема, тема корупції, яка раптово заволоділа моєю увагою. Сталося це в дні Революції гідності, коли загинули перші її жертви. Тоді прийшло розуміння, що основна проблема України – це корупція. Так я захопилася вивченням цього негативного явища, а вже 2016 року видала книгу «Корупція: роздуми після Майдану».

Наступного року побачила світ книга «Жага свободи» – нарис про свободу як центральну, на мій погляд, тему буття людини. Сьогодні я багато міркую про явище корупції, і в цьому році видала чергову книгу, присвячену цій проблемі, – «Корупція. Занепад соціального капіталу». Ця книга відповідає на питання: що відбулося в Україні після Революції гідності, яким є статус реформ, чому так повільно відбуваються зрушення в нашій країні, що не так у нашому світосприйнятті.

:: Крім зазначеного, які тези розроблено у Ваших книгах?

В. Валлє: Центральну тезу моїх праць, мабуть, можна сформулювати так: «Доброчесність – найдорожчий капітал». Саме про це я думала щойно, по дорозі на інтерв’ю з вами. Саме цю думку, гадаю, варто було б винести в заголовок матеріалу.

Я абсолютно не поділяю думок, що успіх і влада – це нібито прерогатива покидьків, чиїми «чеснотами» є брехня, корисливість і нахабство. Справді, буває й так, але такий успіх є крихким і короткочасним. У довгостроковій перспективі, якщо проаналізувати показники економічного розвитку країн, історії успіху й падіння корпорацій чи навіть долі окремих постатей, стає очевидно, що нечесні правила гри рано чи пізно призводять до краху. Натомість доброчесність – запорука довготривалого успіху. Особливо сьогодні, у час розширення масштабів свободи – особистої, політичної та економічної, коли мораль набуває нового значення.

Доброчесність є тим, про що я пишу, зокрема, й у книзі «Корупція. Занепад соціального капіталу». Що таке соціальний капітал? Це сукупність норм і цінностей, які поділяють учасники певної спільноти. Ця спільнота може бути маленькою – ви і я, або ж більшою – колектив певної організації, суспільство, загалом народ. Якщо члени будь-якої спільноти поділяють одні й ті самі позитивні цінності та прямують із ними до однієї мети, такі спільноти виявляються успішними. Іншими словами, не тільки мета має значення, а й методи її досягнення.

Ось українці, наприклад, заявляють, що прагнуть позбутися корупції. Відповідно до різних соціологічних досліджень, народ має дуже високі вимоги до влади (зокрема, і щодо боротьби з корупцією). А як чинять українці на практиці? Чи йдемо ми до задекларованої мети, якщо щодня в побуті толеруємо хабарництво? Методи часто нівелюють мету, унеможливлюють її досягнення.

Показовим є наступний приклад. Дехто з добровольців АТО, хто під ризиком смертельної небезпеки захищав Україну, повернувся в столицю й охоче стрибнув у крісло влади, де нині успішно підживлює ґрунт корупції (той, що породив війну), – замість того, щоби сформувати потужну опозицію «старій» владі. Їхні амбіції виявилися сильнішими, ніж принципи, з якими вони йшли на лінію вогню. Дехто з воїнів уже встиг розпочати свою справу, що, безумовно, викликало б моє неймовірне захоплення й глибоку повагу, якби не засновані на інститутах корупції методи функціонування їхнього бізнесу: новоспечені бізнесмени не платять податків і не працевлаштовують офіційно працівників. Їхні особисті інтереси виявилися важливішими, ніж майбутнє України, за яке вони воювали.

Такі речі я називаю подвійними стандартами і вважаю, що вони є причиною того занепаду соціального капіталу, про який я написала.

Коли українці зрозуміють, що послідовність у щоденних вчинках має значення, що подвійні ігри ведуть нас у безвихідь, що, нарешті, доброчесність – це капітал… Саме тоді ми зупинимо свавілля влади покидьків і побачимо світло в кінці тунелю. З глухого кута, у який із власної волі загнали себе українці, можна вийти тільки через сповідування доброчесності.

Але доброчесність вимагає відваги. Тільки смілива людина може бути чесною перед іншими й перед собою. Мати принципи й жити з ними щодня – це складна робота, що потребує сили духу вчиняти гідно, не піддаючись впливу й спокусі. Сказати «ні» системі дуже складно, значно простіше стати її складовою й розчинитися в ґрунті, що її живить.

: Ви розкриваєте якісь корупційні групи чи це просто узагальнений опис?

В. Валлє: Розкриття певних груп або персоналій належить до жанру журналістських розслідувань, які є важливими для боротьби з корупцією, але мають недовге життя, тобто зберігають актуальність упродовж короткого періоду часу.

Моя книга написана в жанрі нон-фікшн – науково-популярної літератури. Я не ставлю за мету викривати конкретні клани або персоналії, а зосереджую увагу на дослідженні інститутів загалом: що є корупцією; що її заохочує; що необхідно зробити, щоб викорінити це явище.

Гадаю, напишу трилогію – буде й третя книга про корупцію. Перша книга була романтичною: я писала її під враженням соціального вибуху українців у дні Революції гідності. Ця (друга) написана вже прагматичним критиком поточних процесів. Має бути й третя. Сподіваюся, вона завершить моє дослідження корупції висновками про те, як Україні вдалося подолати корупцію.

:: Зараз тільки погіршення?

В. Валлє: Я не сказала б, що погіршення, певні позитивні зрушення все-таки є. Щоправда, тенденція «відкату» реформ аж ніяк не тішить. Добре те, що утворено нові спеціалізовані антикорупційні інституції. Погано те, що вони не працюють.

Тобто якщо говорити про законодавство як таке, то з формального погляду воно стало значно кращим. Щодо практики застосування законів – гірше не стало, але й краще теж ні. Загалом, це тривожний симптом: не працюють судова й правоохоронна системи, багато зловживань у цих сферах.

Що стосується рівня корупції – він зберігається сталим, тобто таким, яким був на час Революції гідності. Принаймні про це свідчать численні соціологічні дослідження.

: Ви в книзі розкривали механізми, як бізнесмени самі породжують корупцію?

В. Валлє: Я комплексно дивлюся на корупцію – з позиції трьох сил соціуму: громадянського суспільства, держави й бізнесу. Сьогодні корупцію в Україні породжують усі три сили й саме в цьому наша біда.

Корупція – це двостороння дія: немає пропозиції – не буде й попиту. Перше, що потрібно зробити для викорінення корупції (як бізнесові, так і звичайним громадянам) – відмовитися толерувати її. Неможна заохочувати її й підгодовувати, тому що це шлях у нікуди.

Звісно, що заплатити хабар простіше, ніж працювати чесно. Багато хто скептично ставиться до мого переконання, що робити бізнес і не платити хабарі в Україні можливо. Але на правах юриста-практика запевняю, що це так. Усе залежить від зброї, що є у вашому арсеналі: найкраща – це професіоналізм, відвага й доброчесність.

Усі знають економічну теорію, що позиціонує корупцію як економічно раціональне явище. Справді, з економічного погляду підприємцю дешевше заплатити хабар, ніж виконати всі вимоги законодавства. Але ефект такої «раціональності» має короткочасну дію. У довготерміновій перспективі від корупції програють усі. Ось вам приклад. Компанія з бездоганною репутацією, що працює в правовому полі, має кращі шанси протистояти свавіллю: її складніше безпідставно звинуватити в незаконній діяльності й непросто «розкрутити» на хабар, адже їй немає чого приховувати, а отже, вона менш вразлива, ніж те підприємство, що платить «зарплату» інспектору районної податкової або екологічної інспекції.

Якщо ви годуєте корупцію, вона існуватиме й надалі – тарифи зростатимуть разом із вашими правовими й комерційними ризиками. Якщо ви щодня впевнено й послідовно працюватимете в правовому полі (хоч би яким складним і неоднозначним воно було), не боятиметеся нікого й забезпечите собі репутацію тотальної нетерпимості до корупції – до вас не прийдуть по хабар, тому що вас остерігатимуться. Відносини корупції підвладні фактору страху, і цей важливий психологічний чинник варто взяти на озброєння кожному.

Проблемою нашого суспільства є те, що українці ненавидять корупцію у вищих ешелонах влади, але толерують її щодо себе: у вирішенні особистих питань, у бізнесі, будь-де.

: Чи є сенс бізнесу йти в суд?

В. Валлє: Однозначно так. І сенс цей має подвійну природу. Окрім методу правового вирішення певного спору, судові процеси важливі з огляду на створення прецеденту непокори свавіллю й оголошення війни неправомірним діям. Для припинення порушення ваших прав необхідно чинити опір порушникам.

Окрім того, у певних випадках важливу роль відіграє ефект розголосу – піар. Оскільки одним із ворогів корупції є публічність, буває так, що, наприклад, для вирішення проблеми неправомірного тиску на бізнес достатньо піддати випадок розголосу.

Відповідно до моєї практики, віра у власну правоту (за умови бездоганної репутації вашого бізнесу як законослухняної компанії), поєднана з розумним піаром, творить дива в українських реаліях.

: Чи можете дати поради, що слід робити бізнесу для протидії корупції?

В. Валлє: Найперше й найголовніше – не заохочувати її.

Друге – будувати діалог з державою в дусі верховенства закону, а не відповідно до стандартів «совка» – корупційним шляхом.

Третє – жити й працювати з установкою, що основний капітал бізнесу – це доброчесність, яку необхідно заохочувати й популяризувати. Оскільки все починається з голови, керівники підприємств мають виховувати культуру поваги до права у своїх працівників, запроваджувати філософію верховенства закону, пояснювати їм, що репутаційні ризики визначають долю бізнесу.

Великі міжнародні корпорації не просто не відкидають репутаційні ризики (як це зазвичай робиться в українському бізнесі) – а навпаки, вони інвестують величезні ресурси в зусилля, спрямовані на вирощування й збереження бездоганної репутації. Запроваджують системи контролю за ризиками (у тому числі й репутаційними), утворюють цілі відділи фахівців, чия функція включає попередження ризиків для іміджу компанії, тренують не тільки власних працівників, а й партнерів, з якими працюють. Урешті решт, вони притягують до відповідальності персонал і застосовують санкції до партнерів за порушення стандартів доброчесної діяльності.

Адже сьогодні репутація – це гроші. Корупційні (або інші шкідливі для репутації бізнесу) скандали здатні знецінити вартість акцій на міжнародних фондових біржах за лічені хвилини.

: Як Ви оцінюєте інвестиційний клімат в Україні?

В. Валлє: Дуже погано. Інвестиційний клімат у країні відсутній. Інвестиції в бізнес розрахувати складно – так само, як і оцінити прибутковість майбутньої справи. Економічне, політичне й регуляторне середовище є вкрай непередбачуваним і геть не привабливим для інвесторів.

: Чи є тенденції до поліпшення?

В. Валлє: Вірю, що є. До них можна віднести нове антикорупційне законодавство, ухвалене 2014-го, що став роком прориву в напрямі розбудови системи антикорупційних інституцій. Створення НАБУ, САП, НАЗК, Антикорупційного суду – усе це беззаперечно позитивні зрушення.

Шкода, але за цей час ми могли б зробити значно більше. На заваді стала внутрішня неготовність українців відірватися від «совка». І хоча всі в усьому завжди звинувачують владу, варто покладати відповідальність і на себе, адже наша влада – це наше віддзеркалення, щоправда, у згущеному, гіперболізовано моторошному вигляді. Влада робить лише те, що ми їй дозволяємо – не менше й не більше.

Однак такий стан розбалансування суспільних настроїв не триватиме вічно. Остання крапля перед наступним вибухом соціальної енергії, мабуть, не за горами. Убивства й напади на громадських активістів, зокрема, є тим тривожним маркером наближення нового вибуху. Ми й не помітимо, як ще одна несподівана подія «чорним лебедем» запалить новий спротив.

Але ж Україна не може жити майданами! Отже, маємо нарешті вчитися: позбавитися подвійних стандартів, навчитися важкій праці й чесній відповідальності.

: Що ще варто було б засвоїти українцям?

В. Валлє: Нещодавно мала діалог з моїм меншим, восьмирічним сином. Каже: «Президентом, напевно, круто бути: маєш усе, що хочеш». Відповідаю йому: «Знаєш, узагалі-то багато хто такої думки, але все не так». «Чому?» – здивувався Алан. «Бо що вищу людина обіймає посаду, то більше на ній відповідальності. Президент працює на людей і для людей». Син іще більше здивувався: «Я не зрозумів, як це він на нас працює й для нас!?» Кажу: «Не тільки ти не розумієш, не розуміють люди в Україні. Вони не розуміють, що ми зарплату платимо президенту, а він має повернути нам кредит довіри й грошей добрими справами. Ми вибираємо представників влади й делегуємо їм право управляти справами держави. За роботу ми платимо їм гроші. Вони – наш обслуговуючий персонал». Син: «О ні, мамо, не буду президентом!»

Українці мали б засвоїти, що влада – це ми, а ті, хто обіймають посади в апараті держави, – наймані нами працівники.

Українці мали б збагнути, що особисті короткочасні корисливі інтереси повинні відійти на задній план, коли йдеться про перспективу держави, у якій жити нашим дітям.

Українці мали б зрозуміти, що сповідувати культуру корупції вже давно немодно. Модно бути чесним – не красти, не ховати хабарі в скляних банках і не закопувати їх на городі. Це ж такі нерви, це так шкідливо для здоров’я!

: Де читач може придбати Вашу книгу?

В. Валлє: Книгу можна купити на ресурсі Yakaboo, на Петрівці в Києві, а також ознайомитися з нею на моїй академічній сторінці https://independent.academia.edu/ViraVallee.

 

Читайте також: Щоб бути успішним в Україні, потрібно забути все, що ти знав до входження на її рино

Читайте новини в нашому додатку!
Google Play: https://play.google.com/store/apps/details?id=ua.com.grodas.ldaily&hl=ru
App Store: https://itunes.apple.com/us/app/ldaily/id1354384907?l=uk&ls=1&mt=8

Зверніть увагу!
«СНН ГРУП» володіє винятковими авторськими правами на інформацію, розміщену в даній статті.
Автор має виключне право контролювати використання даного матеріалу, що означає заборону на використання даної інформації без його згоди. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, фото, малюнки, інші матеріали.
Будь-яке використання матеріалу/інформації  або будь-яку його частину з даної статті без письмової згоди автора заборонено.
Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо. У разі виявлених порушень автор має право на захист авторських прав в порядку, передбаченому ст. 50-53 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

  •  
  •  

Напишіть коментар